ОТЧИЙ

БА́ТЬКІВСЬКИЙ (належний батькові, батькам, узагалі предкам), О́ТЧИЙ уроч., заст., ОТЕ́ЦЬКИЙ уроч., діал. — Дивлюся я, мого батьківського дому, що стояв над самою вулицею, нема. Тільки головешки куряться (І. Нечуй-Левицький); Лечу стежками поміж ниви отчі, Де кров'ю сонця збризкана трава (Д. Павличко); — Благословляю вас, діти мої, моїм отецьким благословенням (Ю. Смолич).

РІ́ДНИЙ (в якому хтось народився, виріс тощо), РОДИ́МИЙ розм., РОДИ́ННИЙ діал., ПИТО́МИЙ заст., ПИТИ́МИЙ заст.; БА́ТЬКІВСЬКИЙ, О́ТЧИЙ заст. (де знаходиться домівка батьків); МАТЕРИ́НСЬКИЙ (де знаходиться домівка матері). І знов бачу тебе, мій рідний краю! (І. Нечуй-Левицький); Скоро Ростоки. Маріка лагодиться вже злізати, бо то її родиме село (Г. Хоткевич); Яким усе ще не міг допитатися до свого родинного села (О. Ковінька); — Гіп-гіп! — всі кричать солдати на палубі корабля, Узрівши зубчастий Тауер, узрівши місця питомі (М. Бажан); Не вмирав дідусь той, хоч і нудив світом, бо судила доля, що умре тоді лиш, коли край питимий він побачить вільним, дужим та щасливим (Дніпрова Чайка); Хто з нас батьківську країну Проміняє на чужу? (П. Грабовський); Лечу стежками поміж ниви отчі, Де кров'ю сонця збризкана трава (Д. Павличко).

О́ТЧИЙ, а, е, заст., уроч.

Батьківський.

Київ криється туманом, Голубим, як отчий дим... (М. Рильський);

Сонце залишалося в них [у партизанів] позаду, як залишилися їхні домівки, їхні отчі місця (П. Загребельний);

Помремо на чужині, шукавши отчого порогу (В. Стус).

• ¬ приставка (0): -
• ∩ корень слова (1): ОТЧ;
• ∧ суффикс (0): -
• ⏰ окончание (1): ИЙ;

paternal, paterno

отчий дом — casa paternal, hogar paterno

о́тчий

[оч:и^ей]

м. (на) -ч:ому/-ч':ім, мн. -ч':і

[otczyj]

прикм.

ojczy

див. отцівський, отцевий, отецький