НА́КЛЕП (неправда, поширювана з метою знеславити, зганьбити кого-, що-небудь), ПО́КЛЕП рідко; ОБМО́ВА, НАГОВІ́Р, НАМО́ВА перев. мн. (несправедливе звинувачення в чому-небудь); ІНСИНУА́ЦІЯ книжн. (злісний наклеп, перев. у пресі, офіційних висловлюваннях); ПА́СКВІЛЬ (про твір наклепницького характеру). — Ні на кого наклепу не звели (батьки), ні обмови, вуста свої ніякою брехнею не опоганили... (О. Гончар); Хіба не бува на чоловіка наговорів (Г. Квітка-Основ'яненко); Земвідділівська молодь не боялася ніяких чисток, отож.. не звертала на ті намови (щодо Сеспеля) ніякісінької уваги (Ю. Збанацький); — Я позачергово вимагаю слова, щоб дати відсіч на.. ці жалюгідні інсинуації (Ю. Шовкопляс); — Панове. Сьогодні уночі якась злочинна рука насмілилася в наших стінах наклеїти пасквіля на пана Бублика і пана Сокола (Я. Качура). — Пор. наші́птування.
ПО́КЛЕП, у, ч., рідко.
Несправедливе обвинувачення; наклеп.
[Жірондист:] Хіба ж не ти мене в тюрму загнав своїм поклепом? (Леся Українка).
¤ возводить поклеп -- зводити наклеп
Зводити, звести наклеп (пеню) на кого; натягати, натягти наклеп на кого; пеню волокти, наволокти на кого; клепати, наклепати на кого.
-у, ч., рідко.
Несправедливе обвинувачення; наклеп.
див. клевета, пасквіль, ябеда, інтрига
• kleveta
• pomluva
див. наклеп