ДОНО́ЩИК, ДОНО́СНИК, ДОНО́ШУВАЧ, ВИКА́ЗУВАЧ, ВИКА́ЖЧИК розм., Я́БЕДНИК розм., Я́БЕДА розм., ФІСКА́Л розм., НАВУ́ШНИК розм., ВУ́ХО розм., ШЕПТУ́Н розм., НАШІ́ПТУВАЧ розм., КОНФІДЕ́НТ зах., СТУКА́Ч розм.; СЕКСО́Т розм., ЛЯГА́ВИЙ розм., заст. (про таємного агента правоохоронних органів). Всі ті слова й думки були приписані самому Миколі, бо донощик, здається, не знав, що автором проекту був Максим (І. Багряний); Султан слухав виказувачів і шептунів і загадково мовчав (З. Тулуб); — Дивись, он недалеко гуменний; він почує та ще й панові за це викаже. Це ж відомий на селі викажчик (І. Нечуй-Левицький); — Учитися б у його, руки цілувати, а ти на його почав брехню точити по всьому повіту... Ябедником називати (Панас Мирний); Он що! Значить, хтось написав донос на нього. Якийсь знайшовсь-таки ябеда і написав (П. Колесник); Дворянин Сельський був знаний як наклепник. Фіскал і драпіжник (П. Панч); — Доки вам тих навушників слухати, а нам терпіти через них? (А. Свидницький); Очевидно, у бандитської ватаги була своя розвідка, надійні вуха і очі (І. Цюпа); Обдурювали його, Батия, всі нашіптувачі, коли наговорювали на Данила різні вигадки (А. Хижняк); Так багате наше Жаб'є Вороги із'їли, А найгірше конфіденти Були нам доїли (пісня); Він чув десь, що стукачів і сексотів.. не щадять і, коли це вигідно, "вербують" їх, саджають, б'ють, розстрілюють (І. Багряний); Слободою ходили ймовірні чутки: у чужу сповідь волосний лягавий завжди свого писка встромляв (О. Ковінька). — Пор. 1. доно́сити.
ЗНА́ХАР (людина, що лікує немедичними засобами та займається чаклуванням), ЗНА́ТНИ́К заст., ВОРОЖБИ́Т заст., ЗНА́ХОР (ЗНА́ХУР) рідко, ШЕПТУ́Н рідко. (Павло:) Нема нуднішої болісті, як зуби. (Яким:) Є такі знахарі, що замовляють (М. Кропивницький); Прадід стояв, мов знатник, що знає всі степові тайни, він здавався Данилкові господарем степових звичаїв (Ю. Яновський); Він ходив по лісах та по луках, збирав якісь квітки, камінці.. Старшиниха погадала навіть, чи не ворожбит він який (Б. Грінченко). — Пор. 1. чаклу́н.
ПЛІТКА́Р (той, хто поширює чутки, плітки), ПЛЕТУ́Н розм.; ШЕПТУ́Н розм., ШЕПОТУ́Н розм., ШЕПТІ́Й розм. (той, хто робить це потай). — Ви збираєте плітки.. — Це я — пліткар!? Ну, знаєте, — і заходився погрожувати (І. Цюпа); Наплюй, що скажуть плетуни, я хочу, щоб ти виріс, щоб розгорнувся твій талант (П. Дорошко); У селі не слухають різних шептунів (П. Кочура).
ЧАКЛУ́Н (людина, яка займається чаклунством), ЧАРІВНИ́К, МАГ, ХАРАКТЕ́РНИК, ЗНА́ТНИ́К, ЧАРОДІ́Й, ЧАРОДІ́ЙНИК, ЧУДОДІ́Й заст., МОЛЬФА́Р діал., ЧУДЕ́СНИК заст., ЧОРНОКНИ́ЖНИК заст., ВІДЬМА́К заст.; ЗАКЛИНА́Ч заст., ЗАКЛИНА́ТЕЛЬ заст. (той, хто діє заклинанням); ШЕПТУ́Н заст., ШЕПТІ́Й заст. (той, хто промовляє наговір, приворот); ВОЛХВ (у давніх слов'ян); ВОРОЖБИ́Т заст., ХИМОРО́ДНИК заст. (той, хто ворожить); ШАМА́Н (у племен, релігія яких ґрунтується на культі духів, магії). — Вони кидалися до шаманів і чаклунів, волали, молилися, бурмотіли закляття (З. Тулуб); (Мар'яна:) Сербине, може, ти чарівник? Нарай мені таких чар, щоб можна було привертати людей! (С. Васильченко); За Абдулаєвим ходить слава східного чародія і мага (Григорій Тютюнник); — Це характерник, — сказав хтось біля Ярошенків. — Заворожує зброю і кулі так, що своїм не шкодять, а ворога б'ють (О. Маковей); Прадід стояв, мов знатник, що знає всі весняні тайни (Ю. Яновський); Чула й вона колись про лісовиків, вовкулаків, чародійників (В. Гжицький); Над розгорнутою картою схилився землемір.. Враження було таке, наче то не землемір, а якийсь всесильний маг, чудодій, що на пожовклій картіоракулі вичитує кожному його долю (І. Кириленко); Іван простягав руку у сю скупу зимою безлюдність і кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких (М. Коцюбинський); (2-га дівчина:) Він відьмак, з чортами знається (М. Старицький); — Я.. бачу пальми, священний Ганг, храми Мадраса, бородатих синкхів, заклинателів змій (П. Загребельний); Вмить до послуг його вже стоять: Шептуни, знахарі, ворожбити (С. Воскрекасенко); Заворожи мені, волхве, Друже сивоусий! (Т. Шевченко); "Що ж, — думає (Петро), — як і се такий химородник? Піду скоріш, щоб справді не вкоїв він якого лиха" (П. Куліш).
ШЕПТУ́Н, а́, ч., розм.
1. Той, хто говорить, співає і т. ін. пошепки, дуже тихо.
В останні роки з'явилося чимало сортів отих виконавців [пісень]: хрипуни, шептуни, шелестуни тощо (з газ.).
2. Той, хто поширює чутки, поговори, потайні розмови.
Останніми днями в городі більше та більше з'являлось ворожих під'юджувачів та підштрикувачів, що сіяли серед оборонців Долини всякі страхи та брехні, і Лукія з Яриною те ставили собі на карб, бо хто ж, як не вони, мусили б усіх отих вивідачів та шептунів хапати, заки вони перейдуть межу Долини (О. Ільченко);
// Той, хто доносить на кого-небудь.
Султан слухав виказувачів і шептунів і загадково мовчав (З. Тулуб);
У харківському професорському колі Потебня був взірцем особистої порядності, відкритого презирства до донощиків-шептунів (з наук. літ.).
3. заст. Той, хто, чаклуючи, промовляє наговір, нашепт, приворот.
Вмить до послуг його вже стоять: Шептуни, знахарі, ворожбити (С. Воскрекасенко).
-а, ч., розм.
1) Той, хто говорить, співає і т. ін. пошепки, дуже тихо.
2) Той, хто поширює чутки, поговори, потайні розмови. || Той, хто доносить на кого-небудь.
3) Той, хто, чаклуючи, промовляє наговір, нашепт, приворот.
1) (тот, кто тихо говорит) cuchichero m
2) (сплетник) murmurador m, susurrón m; soplón m (доносчик)