П'ЯНКИ́Й (про напій — який приводить у стан сп'яніння), ХМІЛЬНИ́Й, П'Я́НИЙ, П'ЯНЛИ́ВИЙ рідше, П'ЯНЮ́ЧИЙ рідше. Перед нами ситі страви й запашне вино п'янке (М. Терещенко); Прозора шклянка кришталева, Вино, червоне і хмільне... (М. Рильський); Ще по панських дворах вони позвикали в горілці киснути, її п'яним хмелем підсолоджувати своє гірке життя (Панас Мирний); — Закупаю весь мед, бо добрий вельми і п'янливий (П. Загребельний).
П'ЯНКИ́Й (про запахи, рослини і т. ін. — який викликає стан, схожий на сп'яніння), ХМІЛЬНИ́Й, П'ЯНЛИ́ВИЙ, П'ЯНЮ́ЧИЙ, П'Я́НИЙ, ЗАДУ́РЛИВИЙ, МЛО́СНИЙ, ЧАДНИ́Й, НАРКОТИ́ЧНИЙ. П'янкі випари конвалії, дикої м'яти, васильків, полину та чебрецю змішувалися в якийсь дивний букет пахощів, що паморочив голову (С. Добровольський); Зрідка перестукують краплинами верби, їхні зітлілі дупла дихають хмільною прілістю (М. Стельмах); З лісів повіяли п'янливі пахощі (В. Кучер); І я вже чую шелест хвої, П'янючі запахи сосни (І. Нехода); Жарко дихає материнка, п'яним духом дише деревій (С. Васильченко); В яру світили світляки, слалися задурливі пахощі бузини (К. Гордієнко); Цвіт пахучої липи повіяв млосним духом (В. Кучер); Із степу долинав у хутір теплий душок розпареної землі, змішаної із чадним запахом торішніх полинів (Григорій Тютюнник).
П'ЯНЮ́ЧИЙ, а, е.
Те саме, що п'янки́й.
І ллється аромат гарячий, наркотичний З п'янючих тубероз, розкішних орхідей (А. Кримський);
Гострий спалах хвилювання зліг у ньому солодким спокоєм, тихим, п'янючим туманом (В. Підмогильний);
Які є слова, Які в у людства слова! Здається, почуєш – Піде обертом голова. Отакі є п'янючі слова (І. Муратов);
* Образно. Молодість, страшна й п'янюча, була в рисах її обличчя, в міненні шкіри, в м'яких і схованих лініях наснаженого тіла, в гнучкій постаті, в руках, у мові, в ході (В. Підмогильний).
-а, -е.
Те саме, що п'янкий.
= п'янкий
див. п'яний