ЛОЗА

ЛОЗА́, и́, ж.

1. Народна назва деяких кущових порід верби.

Понад Россю над самим берегом росли довгими рядками верби та лози (І. Нечуй-Левицький);

Лози в березі росло чимало; з трьох гілок ураз спорудили таганок (А. Кащенко);

По берегах річок ніжні верби і лози над водою і в воді радували людську душу (О. Довженко);

Колись лози росли лише навпроти Границі, бо там течія була не така швидка (Г. Пагутяк);

* У порівн. Люде гнуться, як ті лози, Куди вітер віє (Т. Шевченко);

І ходив я по тім світі, і гнувся, як лоза, для кавалка хліба (В. Стефаник);

// Довге тонке стебло цих та деяких інших кущових рослин; лозина (у 1 знач.).

Він давно вже лагодився піти до Запари попрохати дозволу нарізати лози в його лузі (Б. Грінченко);

Діти скинули мокру одежу, викрутили її, розвішали на гнучких лозах (К. Гриб);

Соломія з поспіху все переплутала й замість свяченої верби подала Савці звичайнісіньку лозу (В. Чемерис);

* У порівн. Як парость виноградної лози, Плекайте мову (М. Рильський);

Голоси переплітаються, мов лози винограду (І. Нечуй-Левицький);

// Зрізані стебла цих рослин як матеріал для деяких виробів.

– Заходився раз Кирило мій Плести у хаті ясла. На що, на що – на це дотепний був. Ще і лози червоної добув (Л. Глібов);

Удалині ж, за Щекавицею .. оселяється убогий смерд, викопує землянку, складає з украденого древа хату або просто плете з лози хижку (С. Скляренко);

Нарізав я оберемок лози, приніс під хату і засів за роботу (А. Дімаров);

Тененика плів кошики з лози, яку різав на дніпровських луках (Ю. Хорунжий);

// розм. Різка, дубець з цього стебла.

[Харлампій:] Взяв би я тебе, та задрав би плахiття, та випарив би лозою по мiсцю, звiдкiля ноги ростуть (М. Старицький);

– Хай тепер і він [пан] господарює .. на десятинках. – Ой, погосподарює він лозою по наших спинах (М. Стельмах).

2. Те саме, що лозня́к.

Заспівали соловейки в лозах та в садах понад Россю (І. Нечуй-Левицький);

Ріка зміїться в лозах (С. Тельнюк);

Ось дівчинка добігла до протилежних круч, заховалася в лозах (О. Бердник).

◇ (1) До́вга лоза́ – дитяча гра, у якій один з її учасників повинен перестрибнути через інших, зігнутих і розміщених один за одним.

Оце було втечу з хати на вигін до хлопців, бігаємо навперейми, наввипередки, граємо в довгої лози, загнуздаємось та граємо в коней (І. Нечуй-Левицький);

Ніч і день грають у довгої лози, перестрибуючи одне через одне (В. Винниченко).

ВЕРБОЛІ́З (кущ, рідше — невелике дерево з довгими й тонкими гілками та вузьким листям, а також зарості цієї рослини), ЛОЗА́, ЛОЗИ́НА, ТАЛ, ТА́ЛА рідше, ШЕЛЮГА́, ШЕЛЮ́Г рідше; КРАСНОТА́ЛЬ (червоний верболіз); ЛОЗНЯ́К, ЛОЗИ́ННЯ розм. (зарості лози); ВЕРБНИ́К, ВЕРБНЯ́К (зарості верб або верболозу). З берега у воду зазирали.. кущі ліщини та верболозу (Д. Ткач); Обидва береги оперезались рядками густих зелених ліз (І. Нечуй-Левицький); Заходив (Славко) у лозину, що росла над потоком, продирався крізь ту лозину (Лесь Мартович); З далеких гір потягло вітром — листя талу зашелестіло тихо (О. Десняк); І ростуть над плесом вільхи І гнучка тала (М. Костомаров); Хвилин з десять ідемо піском, вкритим густими кущами шелюги (П. Колесник); Ліворуч у шелюзі гребля біліє (І. Вирган); Кущі красноталю; Крики линуть з хащів лозняку (Ю. Смолич); Втягнувши піроги в густе лозиння, він рушив одному йому відомою дорогою (Ю. Бедзик); Весняна повідь підхопила його (човен) й понесла.. крізь чудові зарості вербняку й лози (О. Довженко).

РІ́ЗКА (зрізана або поламана тонка, гнучка гілка), ПРУТ, ХМИЗИ́НА, ХВОРОСТИ́НА, ДУБЕ́ЦЬ, ДУ́БЧИК розм., ХЛУДИ́НА розм.; ЛОЗИ́НА, ЛОЗА́ розм. (із стебла лози); ХЛИСТ (для верхової їзди, дресирування звірів тощо). Що із тебе, сухий дубе, Нічого не буде, А із мене, березини — Віники да різки (П. Чубинський); Била мене матуся Березовим прутом (пісня); Професор зосереджено щось креслив хмизиною по піску (О. Гончар); От уже клунок і хворостина від собак лежать на санчатах (М. Стельмах); Я мовчки одломив з верби молодий дубець — поганяти коня (Г. Косинка); Зломивши дубчика з кущів, Щоб півня добре стьобонути, Перехрестивсь він та й побрів (Я. Щоголів); Грицько, потрушуючи хлудиною, реготався (Панас Мирний); Мати взяла лозину й загнала свого хваленого хазяїна аж на піч (С. Чорнобривець); Панночка тим часом сіла на найближчу лавку і швидко-швидко збивала з-під ніг камінці хлистом (Леся Українка).