I. ПОНИКАТИ, КА́Ю, ЄШ,

I. Поникати, ка́ю, єш, гл. Послоняться, побродить туда и сюда. Поникав-поникав по двору і пішов собі. II. Поникати, ка́ю, єш, сов. в. поникнути, ну, неш, гл. Поникать, поникнуть, склониться. Бабуся старенька-старесенька, аж до землі поникає. МВ. (О. 1862. III. 55). Поникли голови козачі неначе стоптана трава. Шевч. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 311.