КІФАРА

КІФА́РА, рідко КИФА́РА, КІТА́РА, и, ж.

У стародавніх греків – струнний щипковий інструмент, подібний до ліри.

Аполлон заспівав у супроводі кіфари, Венера під сю розкішну музику вивела гарний танок (І. Франко);

Аріон діставав саморобну кіфару й торкався натертими пучками її семи струн (І. Білик);

Якби йому [греку] кіфара семиструнна, то він би і вакхічне щось утнув! (Л. Костенко);

I в громi – чується менi – дзвенить тривожена кифара... (В. Стус);

У Новому Заповіті кіфара згадується як інструмент, на якому гратимуть янголи – переможці над апокаліптичним звіром (з наук.-попул. літ.);

Атрибутами Аполлона були лук і стріли, кітара, вуж, лебідь, яструб, крук, лавр тощо (із журн.);

* У порівн. Все шукаю початку й кінця... І несе мене, ніби кіфару Орфея, безжалісний часу потік, І довкола – на хвилях – серця!.. Заклинають і кличуть (О. Бердник).

Щипковий хордофон; Гомер називав к. формінгою; атрибут Аполлона; плоска дерев'яна резонансна скринька з двома виступаючими раменами, з'єднаними поперечним ярмом; струни (до 20), перебирають пальцями або медіатором, який наз. плектрон.

[kifara]

ж.

kitara муз. інстр.