АУТОАНТИТІЛА — антитіла до молекул речовин, що входять до складу власних клітин або тканин організму. Продукція А. виникає в результаті імунної відповіді на аутоантигени, появи «заборонених» клонів В-лімфоцитів або порушення механізму імунного розпізнавання «свого» і «чужого». На синтез А. впливають екзо- та ендогенні фактори (спадкоємна схильність). За фізико-хімічними властивостями А. відрізняються від антитіл, індукованих екзоантигенами. Розрізняють повні А. (холодові гемаглютиніни, антилейкоцитарні антитіла, антитіла при хронічному тиреоїдиті), неповні А. (при ревматизмі) та сироваткові фактори (антинуклеарний, ревматоїдний). Передбачається значення А. у фізіологічних (розвиток ембріона, старіння організму, видалення з організму ушкоджених і загиблих клітин, дегенерованих білків) і патологічних процесах (див. Автоімунні захворювання). Виявлення А. так само, як і аутоантигенів, — один із головних критеріїв виявлення автоімунної природи хвороби чи присутності автоімунного компонента в патогенезі інфекційних і неінфекційних захворювань. Проводиться за допомогою звичайних імунологічних реакцій: прямої аглютинації лейкоцитів, еритроцитів, тромбоцитів, непрямої аглютинації часток, навантажених аутоантигенами, преципітацією в гелі або буферному розчині; РЗК, РН, реакція імунофлуоресценції (РІФ) та ін.
Борисов Л.Б., Фрейдлин И.С. Краткий справочник микробиологических терминов. — Л., 1975; Иммунология: Справочник / Под ред. Бундшу, Б. Шнеевайса. — К., 1981.