БРА́ТИ (часто із сл. з собою — нести, вести, везти з собою, до себе), ЗАБИРА́ТИ, ЗАХО́ПЛЮВАТИ, ПРИХО́ПЛЮВАТИ розм., ПРИХВА́ЧУВАТИ розм., ЗАХВА́ЧУВАТИ розм., ПІДХО́ПЛЮВАТИ розм. (брати з собою при нагоді, на всякий випадок, по дорозі і т. ін.). — Док.: узя́ти (взя́ти), забра́ти, захопи́ти, прихопи́ти, прихвати́ти, захвати́ти, підхопи́ти. Ще торік ходила вона з мамою на ниву, бачила, як мати жне, ба сама брала серп і жала! (М. Коцюбинський); Він, як тільки почув, що його забирає до міста брат, — зразу ж з цією новиною оббігав усе село (М. Зарудний); Маланка з діточками йшла пішки, лише на віз понакладала, що захопила з хати (Н. Кобринська); Бугор, одначе, не втримався, прихопив-таки кухонного ножа (О. Гончар); Погомонів (сторож) про те, про се, збирається йти: — Цю ніч я ще переночую вдома — не прихватив із собою нічого з одежини, а ночі вже холодні (С. Васильченко); Чого б таки справді вони не захватили нікого з собою? (А. Головко).
ЗАВОЛОДІ́ТИ чим (узяти собі, у своє користування, володіння), ОВОЛОДІ́ТИ, ПРИВЛА́СНИТИ що, ПРИСВО́ЇТИ що, ПОСІ́СТИ що, ЗАВЛАДА́ТИ рідко, ЗАПОСІ́СТИ що, діал.; УЗЯ́ТИ (ВЗЯ́ТИ) що, ЗАБРА́ТИ що, ЗАЙНЯ́ТИ що, ЗАХОПИ́ТИ що, ЗАГРАБУВА́ТИ що, розм., ЗАГРА́БИТИ що, розм. (силою, хитрістю тощо); ЗДОБУ́ТИ що (у бою, зі зброєю); ВІДІБРА́ТИ що, ВІДНЯ́ТИ що, ЗАГА́РБАТИ що, ЗАГРЕБТИ́ що, розм., ЗАГРАБА́СТАТИ що, розм., ЗГА́РБАТИ що, розм., ЗАПОПА́СТИ що, розм., ЗАЖЕ́РТИ що, розм. (привласнюючи чуже); УРВА́ТИ (УВІРВА́ТИ) (ВВІРВА́ТИ) що, розм., ВІДХОПИ́ТИ що, розм., ВІДХВАТИ́ТИ що, розм. (поспіхом, раптово або якусь частину). — Недок.: заволодіва́ти, оволодіва́ти, привла́снювати, присво́ювати, посіда́ти, запосіда́ти, бра́ти, забира́ти, займа́ти, захо́плювати, здобува́ти, відбира́ти, відніма́ти, зага́рбувати, загріба́ти, гребти́, заграба́стувати, граба́стати, запопада́ти, зажира́ти, урива́ти (врива́ти), відхо́плювати, відхва́чувати. (Благонравов:) Оволодіти станцією Колокол — це значить примусити німців негайно відкотитися за річку (О. Корнійчук); Забрав (німець) і цигарки. Жадібно вихопив їх, аж кишеню в шинелі вивернув, і привласнив (І. Ле); Присвоїв мою сокиру (Словник Б. Грінченка); Пан забрав собі кращі землі.., половина села мусила брати землю на шпилях понад крутими балками (І. Нечуй-Левицький); Займайте, хлопці, займайте гору за лісом! Гору займайте! От пропадуть, пропадуть нізащо! — говорив він у розпачі (О. Довженко); Єремія захопив Хорольщину, котру вже давно королі подарували Станіславові Жолкевському, і вже там хазяйнував (І. Нечуй-Левицький); Сьомого травня наші війська здобули Сапун-гору (В. Кучер); Добре запам'ятав посол умови, що відбирали в козаків усі їх вольності й права (З. Тулуб); Через рік, в голодне сухоліття, він жалуваною грамотою загарбав біля Бугу займанщину (М. Стельмах); Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (прислів'я); — Чаплинський, підстароста черкаський, теж був сумирний,.. а сам тільки дивився, як би заграбастати сотників хутір (П. Панч); (Палажка:) А йому аби запопасти гроші (Панас Мирний); Син оженився добре, а дочку ще треба заміж віддавати. Де ж його всячини їй набрати, як не з хазяйствечка у сватів увірвати? (Л. Яновська); — Колонізація північно-східного узбережжя є лише першим кроком до не дуже віддаленої мети: відхопити Камчатку від нашої імперії (М. Стельмах). — Пор. 1. зага́рбати.
ЗАГА́РБАТИ (насильно захопити чужу територію, поневолити інші народи), ЗАХОПИ́ТИ, ПІДКОРИ́ТИ, ПОКОРИ́ТИ, СКОРИ́ТИ, ЗАЖЕ́РТИ підсил. розм., ЗАГРАБА́СТАТИ підсил. розм.; ЗАВОЮВА́ТИ, ПОЛОНИ́ТИ, ЗВОЮВА́ТИ розм. (вводячи війська); ОКУПУВА́ТИ (тимчасово); АНЕКСУВА́ТИ, ВІДТО́РГНУТИ книжн. (приєднавши до своєї території). — Недок.: зага́рбувати, захо́плювати, підкоря́ти, покоря́ти, скоря́ти, зажира́ти, заграба́стувати, завойо́вувати, полони́ти, звойо́вувати, окупо́вувати, анексува́ти, відторга́ти. Страшний він (Дніпро) у чорну бурю.. Це добре відчули окупанти, що хотіли загарбати нашу землю (М. Рильський); Були часи, коли Новому Риму — Візантії щастило захоплювати в Європі, Азії, Єгипті великі простори землі, поневолювати цілі народи (С. Скляренко); Каган Симеон бив ромеїв під Андріанополем, підкорив собі солунську, драчську й андріанопольську феми (області) Візантії, військо його стояло під самими стінами Константинополя, вийшло до Босфору (С. Скляренко); Імператори (ромеїв), як павуки, висмоктують всі сили з Єгипту, Азії, Європи, мріють вони про ще більше, прагнуть покорити Русь (С. Скляренко); Я думав з гордістю: ніколи, мій краю, не скорить тебе (І. Гончаренко); (Нартал:) Ви.. хочете весь світ зажерти (Леся Українка); Фашисти пішли завойовувати нас! Стіною ми стали на захист Вітчизни (І. Нехода); Чутка є, що цар хоче Весь світ полонити (Т. Шевченко); І Бертольдові спочатку Справді щастя панувало, Довелося звоювати Бусурменських міст немало (Леся Українка); Угорське військо в 1189 р. окупувало Галич (з підручника); У 1908 р. Австро-Угорщина анексувала дві турецькі провінції (з підручника).
ЗАСТА́ТИ (про які-небудь події, явища природи і т. ін. — відбутися, настати під час перебування кого-небудь у якомусь місці; несподівано виявити, знайти кого-небудь у якомусь місці, положенні, становищі), ЗАХОПИ́ТИ, ПРИХОПИ́ТИ, ПРИХВАТИ́ТИ, НАСТИ́ГНУТИ, НАСТИ́ГТИ, ЗАСЯГНУ́ТИ, ЗАСЯГТИ́, ЗАСКО́ЧИТИ розм., ЗАХВАТИ́ТИ розм., НАКРИ́ТИ розм., ЗАСТУ́КАТИ розм., ЗУСПІ́ТИ діал., ЗАСТИ́ГТИ рідко, СПОБІ́ГТИ рідко. — Недок.: застава́ти, захо́плювати, прихо́плювати, прихва́чувати, настига́ти, засяга́ти, накрива́ти, застига́ти, спобіга́ти. Схід сонця заставав косарів за роботою (В. Москалець); Ночували, де ніч захопила: в ровах при дорозі, в стодолах (М. Томчаній); Недалеко від панського займища Левка прихоплює світанок (М. Стельмах); Щасливий був, хто у своє село Вернув за дня, бо горе подорожнім, Як серед степу лихо засягло! (М. Рильський); На полі в житах нас заскочила злива (П. Козланюк); — Поверталась я з чужих сіл додому, а мене застукала хуртовина (М. Стельмах); І ось одного ранку дід застукав у садку свого внука (О. Донченко); Біжить вона, біжить. Стала її ніч застигати (О. Іваненко); І батька жалувать не стану, Як на крадіжці спобіжу (І. Манжура).
ЗАЧАРО́ВУВАТИ (справляючи надзвичайно приємне враження, викликати почуття захоплення своєю привабливістю, чарівністю), ЗАВОРО́ЖУВАТИ, ЧАРУВА́ТИ, УЧАРО́ВУВАТИ (ВЧАРО́ВУВАТИ) рідше, ЗАХО́ПЛЮВАТИ, ПІДКОРЯ́ТИ, ПОКОРЯ́ТИ, ПОЛОНИ́ТИ, ЗАПОЛО́НЮВАТИ, ЗАПОЛОНЯ́ТИ, ЗАЧУДО́ВУВАТИ розм., ОБВОРО́ЖУВАТИ рідко, ОЧАРО́ВУВАТИ рідко; ОБЧАРО́ВУВАТИ рідко; ПРИЧАРО́ВУВАТИ, ПРИВОРО́ЖУВАТИ (до себе). — Док.: зачарува́ти, заворожи́ти, учарува́ти (вчарува́ти), захопи́ти, підкори́ти, покори́ти, полони́ти, заполони́ти, зачудува́ти, обворожи́ти, очарува́ти, обчарува́ти, причарува́ти, приворожи́ти. Київ зачаровує своїми мостами, своїми пагорбами й падолами (П. Загребельний); Його тонкий вібруючий голос бринів, мов срібна струна, заворожуючи чутливе дівоче серце (С. Добровольський); Спів Марини чарував чистотою і чесністю її юної душі, щирим уболіванням над долею нещасної дівчини (Л. Дмитерко); — Хіба я гірша за ту вашу західнячку? Не розумію, чим вона всіх вас вчаровує? (О. Гончар); Слухачів полонили її сині очі (М. Ткач); Мені солодко, медом сонця і духом квітів пахне біле плаття, заполонює зір і вабить (Т. Масенко); Вираз тужливої задуми, який усе лежав на її лиці, поневолі зачудував Герша (І. Франко); — Ви своєю красою приворожили, причарували мене! (О. Гончар). — Пор. 2. ва́бити.
ОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (про думки, почуття, настрій, стан — повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИ ким, ЗАВОЛОДІВА́ТИ ким, ОПАНО́ВУВАТИ кого, що, ким, чим, ОБХО́ПЛЮВАТИ кого, що, ОБІЙМА́ТИ кого, що, ОБНІМА́ТИ кого, що, ПЕРЕЙМА́ТИ кого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИ кого, БРА́ТИ кого і без додатка, ЗАБИРА́ТИ кого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ (СПОВНЯ́ТИ) кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ (НАПОВНЯ́ТИ) кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ (ЗАПОВНЯ́ТИ) що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИ кого, ОСІДА́ТИ кого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ (ЗАПОЛОНЯ́ТИ) кого, що, ПОЛОНИ́ТИ кого, що, НАЛЯГА́ТИ на кого-що, ОБСТУПА́ТИ кого, що, ОБСТАВА́ТИ кого, що, ОКРИВА́ТИ кого, що, ПОСІДА́ТИ кого, що, ОБСІДА́ТИ кого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИ кого, що, розм., НАСІДА́ТИ на кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИ на кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИ на кого-що, розм., НАПОВЗА́ТИ на кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття — гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ (ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ) кого, що, РОЗПИРА́ТИ кого, що, РОЗПИНА́ТИ кого, що (про почуття, переживання — виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИ на кого, НАПЛИВА́ТИ на кого-що, НАРИНА́ТИ на кого і без додатка, НАХО́ДИТИ на кого, розм., НАПАДА́ТИ на кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИ кого, ПОНІМА́ТИ кого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого-чого, розм., ОШИБА́ТИ кого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан — раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИ кого, що, ОБВІВА́ТИ (ОБВІ́ЮВАТИ) кого (про настрій, відчуття — раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИ кого, що, розм., ПРОЙМА́ТИ кого, що, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, ПРОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) кого, що, ОПОВИВА́ТИ кого, що, ОБВИВА́ТИ кого, що, ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ) кого, що, ПОВИВА́ТИ кого, СПОВИВА́ТИ кого, ОБВОЛІКА́ТИ кого, що (про почуття, фізичний стан — поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИ кого, СКОРЯ́ТИ кого, ЗМАГА́ТИ кого, розм. (перев. про фізичний стан). — Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти (узя́ти), забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти (розіп'я́сти́), налеті́ти, нали́нути, наплисти́ (напливти́), напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти (огорну́ти), опови́ти, обви́ти, обку́тати (оку́тати), пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); (Тетяна:) Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі — не то сон, не то дрімота — сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).