АЛІЛУ́Я, виг., рел.-церк.
1. Заклик у християн та іудеїв, що означає “хваліть Господа”.
Все, що дихає, хай Господа хвалить! Алілуя! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
І почув я ніби голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що вигукували: Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель! (Біблія. Пер. І. Огієнка).
2. у знач. ім. алілу́я, ї, ж. і рідко с. Хвалебний приспів церковних піснеспівів у християнському богослужінні; хвалебний гімн.
Дяк цей старий уже був, у піст бувало "алілуї" не виведе, такий старий (Панас Мирний);
Там, у небі, невідомі гами, де звучить вечірнє алілуя (В. Сосюра);
Пасхальна (Великодня) алілуя.
виг.
Уживається у відправах іудейської та християнської релігій для вираження славлення Бога. || Прославний, урочистий релігійний спів з характерним розспівом на окремих складах слова.
[aliłuia]
ж., виг.
alleluja! реліг.
церк.
alleluia, hallelujah
Алілу́я, не відм.
Хваліть господа! [XI]
Славте Бога