ХІБА́¹, спол.
1. умовно-протиставний. Уживається для вираження протиставлення з умовним відтінком; якщо тільки не, якщо не.
Як перейде [піп] дорогу – щастя не буде, хіба одплюєшся (Номис);
Про дорогу нічого й думати, хіба як окріпну трохи (М. Коцюбинський);
// Уживається для вираження умови з відтінком обмеження; близький за значенням до сполучника якщо тільки.
“Киевской мысли” не присилай, хіба б який особливо цікавий № (М. Коцюбинський).
2. допустово-обмежувальний. Уживається для вираження обмеження, виділення з допустовим відтінком; крім того що, не враховуючи того що, може бути тільки.
На землю злізла ніч... Нігде, ані шиширхне; Хіба то декуди крізь сон що-небудь пирхне (П. Гулак-Артемовський);
Кругом така тиша, як у вусі: ні людина не загомонить, ні собака не гавкне... хіба тільки трісне суха дровинячка під важкими ступнями товариства (Панас Мирний);
Любий дядьку! .. Я лицем і подобою, здається, мало змінилась, хіба що не така дуже біла, як була (Леся Українка);
Ніхто до нього не заглядав, і він ні до кого. Хіба коли приходив Гаврило позичити молока для дітей (Григорій Тютюнник).
3. протиставний, рідко. Уживається для протиставлення членів речення або речень з обмежувально-модальним відтінком; а.
Неволя порізнила дітей одних батьків, одних матерів; вирила між ними глибокий яр, котрого ні перейти, ні переїхати, хіба засипати... (Панас Мирний).
ХІБА́², част.
1. пит. Уживається як допоміжний підсилювальний засіб у питальному реченні, що виражає сумнів, здивування, недовіру тощо; невже.
[Виночерпець:] Немає кубка з яшми! [Xуса (грізно):] Як нема? Хіба хто вкрав? Я злодія знайду хоч під землею! (Леся Українка);
– Хіба завтра неділя? .. Як він забув? Завтра ж Дорині іменини (М. Коцюбинський);
– Хіба ж ми за день усіх перевеземо? – засумнівався шустрий манилівець (Григорій Тютюнник);
// Уживається в риторичному питанні для вираження впевненості, переконаності в протилежній відповіді.
Хіба йому розум завадить (Номис);
Хіба від добра кида людина рідну сторону і йде між чужі люди на їх [них] робити, їм служити?.. (Панас Мирний);
– Хіба це риба! Казна-що, не риба... От колись була риба... (О. Довженко);
– Хіба сім'ї наші – це не ті самі клітини, з яких складається наша держава, наша сила? (О. Гончар);
// Уживається як еквівалент питального речення, що виражає сумнів, здивування або недовіру; справді, невже.
В саду, ближче до вікон, знову почувся тріск і дзвін заліза .. – Та це ж спутані коні пасуться. Чуєте, залізне путо бряжчить?.. – Хіба? (М. Стельмах).
2. обмеж.-виділ., перев. зі сл. що, тільки, крім, лише, вже. Уживається для виділення, обмеження чогось єдино можливого при даних обставинах (з відтінком модальності або допустовості).
Горбатого хіба вже могила виправить (Номис);
Молоде ж було, а горде й потайне, крий Боже! Було й на улицю між дівчат не вийде, тільки хіба коло криниці, як зустріне котору, трошки постоїть (П. Куліш);
Коли це алегорія – то така незрозуміла, що читач хіба у самого автора при стрічі розбереться (М. Коцюбинський);
В балці було вже зовсім темно, і впізнати кого-небудь було важко, хіба що по голосу (П. Панч).
3. Уживається для вираження припущення, вагання з якогось приводу.
“Хіба випустити хлопця прямо на вулицю, – хай іде куди знає – думалося йому (Панас Мирний);
Як же за нього я маю віддячити вам? Байку хіба розкажу (Леся Українка).
4. оклич., зі сл. такий. Уживається для вираження захоплення вихваляння чим-небудь.
– Ось і мій Костя, – вказує Бойко на одного з молодих, – теж веранду спорудив тещі хіба ж таку (О. Гончар).
1) част., пит. Уживається як допоміжний підсил. засіб у пит. реченні з відтінком сумніву, здивування, недовіри тощо. || Уживається в риторичному питанні для вираження впевненості, переконливості у протилежній відповіді. || Уживається як еквівалент пит. речення, що виражає сумнів, здивування або недовіру.
2) част. видільна, перев. зі сл. що, тільки, крім, лише, вже. Уживається для вирізнення, обмеження чогось єдино можливого за даних обставин (з відтінком модальності або допустовості).
3) спол. умовно-протиставний. Уживається в значенні, близькому до спол. якщо тільки не, якщо не, для вираження протиставлення з умовним відтінком. || Уживається для вираження умови з відтінком обмеження; близький за знач. до спол. якщо тільки.
4) част. модальна. Уживається для вираження припущення, вагання з якогось приводу.
5) спол. допустово-обмежувальний. Уживається в значенні, близькому до спол. крім того що, не враховуючи того що, може бути тільки для вираження обмеження, вирізнення з допустовим відтінком.
6) спол. протиставний, рідко. Уживається для протиставлення членів речення або речень з обмежувально-модальним відтінком; близький за знач. до спол. "а".
7) част. емоційно-експресивна, зі сл. такий. Уживається для вираження захоплення чим-небудь.
НЕВЖЕ́ част. (ужив. у питальному реченні, що виражає сумнів, здивування, недовіру тощо), ХІБА́, ЧИ Ж, ЧИ ВЖЕ Ж розм.; СПРА́ВДІ (ужив. як самостійне речення). (Полковник:) А це ми — Володимир та Максим. Невже не впізнали? (О. Довженко); — Хіба ж ми за день усіх перевеземо? — засумнівався шустрий манилівець (Григорій Тютюнник); Глянь на пташки небесні у повітрі! Чи ж їм не добре там? (Леся Українка); — За що ми будемо платить такі скажені гроші? Чи вже ж за ті лисі гори? (І. Нечуй-Левицький); — Справді? — здивовано звела брови Ясногорська. — Тільки один-єдиний раз? На все життя? (О. Гончар).