ІГОР

раннє запозичення із сканд.; ім'я Ingvarr; Ingvio — сканд. бог достатку і varr — охороняти, захищати (буквально: охоронець, захисник Інгве). Д.-рус. Інугварь. Ігорик, Ігорочок, Ігорьйк, Ігорьйчок, Горик, Гиря, Гарик. Що гомонить отам, зичить Удосвіта? То повертає Той Ігор військо на пригоду Тому буй-туру Всеволоду (Т. Шевченко); Це звідси відважний Ігор У дальній рушав похід (к. Журба); Ігор глянув на Марата поверх окулярів і мовчки пішов до кімнати (С Журахович); — А Ігорьок ще гуляє? (А. Іщук).

?-945, київський кн. з 912 (за непевною літописною хронологією), за походженням варяг, син Рюрика; започаткував правління династії Рюриковичів у Київській Русі; підкорив древлян, уличів та ін. племена; очолив походи русів на Кавказ 914 і 943-44; 941 невдалий похід на Константинополь, 944 новий похід, що закінчився укладенням договору з Візантією; убитий повсталими древлянами.

І́гор іменник чоловічого роду, істота