ЦАБЕ́

ЦАБЕ́. 1. Вигук, яким волів повертають праворуч. — Гей та цоб, та цабе! — от і вся невеличка наука погонича (Мирний, II, 1954, 111); Він знав тільки одне: крикне йому Явдоха «соб», треба повертати вліво, «цабе» — вправо (Тют., Вир, 1964, 366). 2. присл. У правий бік, праворуч. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною (Н.-Лев., II, 1956, 308); — Так ото прямо, потім біля школи візьмеш цабе, а там — і дитячий садок, — втретє показав пужалном дідусь і гейкнув на волів (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 16); *Образно. [Цар:] Твій стрій не туди повертає, Яшко. [Голоси:] Дуже цабе взяв! (Зар., Антеї, 1961, 63). 3. у знач. ім., невідм., с., ірон. Поважна, впливова особа. — Подумаєш, яке цабе?! Романи він пише..! (Кач., II, 1958, 31); — Дядьку Якове, там якесь цабе приїхало! — захекано повідомив Ярошенкові всюдисущий хлопчак (Речм., Весн. грози, 1961, 112). &́9671; Вели́ке цабе́ див. вели́кий. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 179.