ХАВА́ВКАТИ

ХАВА́ВКАТИ, ає, недок. Видавати своєрідні приглушені звуки (про перепела, пугача та деяких інших птахів). Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики (Л. Укр., III, 1952, 249); Десь удалині хававкав перепел, і вже не розбереш, чи то розсипалось над полем його старанне підпадьомкання, чи косу хто мантачив на далекому покосі (Збан., Таємниця.., 1971, 405); Зозуля не тільки кує, а, захопившись, ще й хававкає (Донч., IV, 1957, 104); *Образно. По фронту тихо. Раз по раз хрипко хававкають ракетниці (Вас., II, 1959, 31). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 7.