ІЄРО́ГЛІФ², у, ч., геол.
1. Нерівності на поверхні гірських порід флішевих геологічних формацій.
За випуклістю ієрогліфу можна встановити нормальне або зворотне залягання шарів порід і дійти деяких висновків щодо геологічної будови досліджуваної території (з наук. літ.);
Ієрогліфи часто є зліпками нерівностей поверхні шару, на якому відкладався наступний молодий шар – так звані негативні ієрогліфи (з наук.-попул. літ.).
2. Взаємне розташування кварцу й польового шпату в пегматиті, коли перетини кварцу розміщуються у формі правильних рисунків, що нагадують письмена.
Найпоширеніша гіпотеза походження ієрогліфів пов'язує їх зі слідами повзання давніх черв'яків під час обміління моря (з наук. літ.).
-а, ч.
1) Фігурний знак у системі ідеографічного письма, що позначає поняття, склад або звук мови.
••
Теорія ієрогліфів — гносеологічна концепція, за якою відчуття є не суб'єктивними образами об'єктивних речей, а лише умовними позначеннями (символами, ієрогліфами).
2) перев. мн., перен. Про незрозумілий, нерозбірливий почерк.
КАРЛЮ́ЧКА розм. (незграбно написана літера), КРИВУ́ЛЯ ірон.; ІЄРО́ГЛІФ (незграбно й нерозбірливо написана літера). Вони вимальовували.. дивовижні карлючки замість літер (П. Колесник); Катерина засиділася біля столу, що на ньому лежали шматки паперу з Антоновими кривулями (С. Чорнобривець); Секретар в блокноті щось нотував швидкими розмашистими ієрогліфами (Ю. Смолич).
ієро́гліф
[ійеирогл'іф]
-фа, м. (на) -ф'і, мн. -фие, -ф'іў
[ijerohlif]
ч.
hieroglif
див. гієрогліф
【阳】 象形文字
Hieroglyf, ideogram
Hieroglyf, ideogram
Hieroglyph
Hieroglyf