КОНТРАТЕ́НОР, а, ч.
1. Найвищий із чоловічих оперних голосів, діапазон від “до” малої октави до “мі” другої.
Контратенор, найвищий із чоловічих оперних голосів, за висотою відповідає жіночому контральто, мецо-сопрано або сопрано (з наук.-попул. літ.).
2. Співак із таким голосом.
Як правило, контратенори виконують партії героїв-чоловіків, написані для кастратів в епоху бароко, чоловічі партії, написані для жіночих голосів, а також фольклор, зокрема англійський (з наук.-попул. літ.);
Деякі композитори ХХ ст., зокрема Бенджамін Бріттен, писали партії спеціально для контратенорів (з навч. літ.).
-а, ч.
1) В музиці 14-15 ст. – побічний поліфонічний голос, який рухається в тому ж діапазоні, що і тенор (у 4 знач.).
2) Чоловічий альтовий голос, що використовувася у церковній музиці 16-17 ст.; каунтер-тенор.
Чоловічий голос у діапазоні жіночого голосу, називають теж альтовим тенором, використовують, напр., у співі фальцетом; також співак з таким голосом; у давніх музичних творах виконує партії, написані колись для кастратів.