Я́ВНИЙ

Я́ВНИЙ, а, е. 1. Який не приховується, не таємний; відкритий. «Насуваються грізні дні. Ми повинні бути пильними і рішучими. Хай не заховається від нашого ока ні явний, ні притаєний ворог» (Тют., Вир, 1964, 270); На цареві був важкий коштовний одяг; в царських палатах стояла задуха, його кололи очима явні і приховані змовники (Дмит., Наречена, 1959, 125); Навколо великих людей і круг їх пам’яті завжди точиться явна чи приглушена боротьба (Рильський, III, 1956, 249). 2. Абсолютно очевидний, зрозумілий для всіх; безсумнівний. [Xуса:] Ти розумієш те, що ти сказала? [Сабіна (з явною насмішкою в голосі, але з наївним виразом обличчя):] Сабіна розуміє все, що треба, чого ж не треба, то не розуміє (Л. Укр., III, 1952, 158); Кошовий Кирдяга стежив за перебігом бою з явним незадоволенням (Довж., І, 1958, 241); Омелько досить байдуже, з явним недовір’ям слухав Артема (Головко, А. Гармаш, 1971, 288); Пояснення голови не всіх у залі задовольнило. Довелось ставити на голосування: хто за те, щоб пояснення полуботківців вважати за задовільне.— Явна більшість! — оголосив Гудзій (Головко, II, 1957, 522). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 621.