Ї́ДИШ, рідше І́ДИШ, у, ч.
Мова єврейського населення Східної та Центральної Європи, а також США, сформована на основі верхньонімецьких діалектів.
До масового знищення євреїв під час Другої світової війни їдишем розмовляло близько 12 мільйонів осіб (із журн.);
Представники деяких єврейських релігійних громад між собою спілкуються тільки їдишем (з газ.);
// у знач. прикм., незм.
Тепер з почуттям праведно виконаного обов'язку він сяде за написання нових віршів середньовічною мовою ідиш і таки напише їх – цілих сім віршів до обіду, а пополудні ще три вірші (Ю. Андрухович).
Одна з германських мов, побутова та літературна мова євреїв-ашкеназі; склалась у X-XIV ст. на базі одного з верхньонім. діалектів із залученням питомо євр. та слов'янських елементів; до II Світової війни її використовували гол. чином у Сх. Європі та Пн. Америці, число носіїв поступово зменшується; писемність традиційна, гебрайська.