ЮГНУ́ТИ, ну́, неш, док., розм.
Швидко піти, побігти куди-небудь, зникнути десь.
Андрійко йому своє: – І так сидіть нудно! – Та знов югне з хати – і слід загув!.. (Марко Вовчок);
Враз на хуторі затріщали постріли, кулі засвистіли довкола вітряка, і селянин, кинувши воза, югнув під вітряк (П. Панч);
Ладимирп зім'яв сигарету і поспіхом югнув у ніч, уже вишиту на сході червоною заполоччю зорі (В. Дрозд).
-ну, -неш, док., розм.
Швидко піти, побігти куди-небудь, зникнути десь.
див. бігти; іти; тікати