Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия.Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов.1983.
Философская Энциклопедия. В 5-х т. — М.: Советская энциклопедия.Под редакцией Ф. В. Константинова.1960—1970.
Новый словарь иностранных слов.- by EdwART, ,2009.
Большой словарь иностранных слов.- Издательство «ИДДК»,2007.
Толковый словарь иностранных слов Л. П. Крысина.- М: Русский язык,1998.
Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев: Главная редакция Молдавской советской энциклопедии.И.И. Дедю.1989.
АВТОГЕНЕ́З, у, ч., філос.
Напрям в еволюційному вченні, що розглядає розвиток живої природи як процес, який відбувається незалежно від зовнішніх умов і здійснюється відповідно тільки до внутрішніх нематеріальних чинників.
В екології поняття автогенезу звичайно застосовується до угруповань та екологічних систем (з наук. літ.).
Геологический словарь: в 2-х томах. — М.: Недра.Под редакцией К. Н. Паффенгольца и др..1978.
Синонимы:(от авто... и ...генеэ), учение, объясняющее эволюцию организмов действием только внутр. нематериальных факторов ("принципом совершенствования", "силой роста" и др.). А. близок к витализму. Ср. Эктогенез.
-у, ч.
Вчення, за яким історичний розвиток організмів відбувається нібито незалежно від умов існування, лише під впливом особливих внутрішніх сил або тенденцій організму до вдосконалення.