ЩЕ́БЕТ, у, ч.
1. Спів деяких птахів (ластівок, солов'їв, жайворонків, щиглів і т. ін.).
В різні фарби одягалися квітки, І до гнізд злітались з щебетом пташки (Я. Щоголів);
Коли ж трактори наближалися – жайворонячий щебет танув у голосній мові працьовитих машин (Ю. Яновський);
Ластівки літали понад самою землею мовчки, без щебету (Григорій Тютюнник);
З приміщення польового табору тим часом, перегукуючись із щебетом солов'їв, линуть звуки акордеона (Я. Гримайло).
2. перен. Швидка, жвава мова (перев. жінок і дітей).
Сутінки ллються проти ночі; Женці прибрались за пори, Спинились щебети жіночі, І плач, і регіт дітвори (П. Грабовський);
Біс його знає, що криється в цих великих очах: чи селянський сум за землею, чи за дитячим щебетом, який і досі сниться колишньому вчителеві сільської школи (М. Стельмах).
СПІВ (про птахів), ЩЕ́БЕТ, ЩЕБЕТА́ННЯ, СВИСТ, ПО́СВИСТ, ПРИ́СВИСТ, ТЬО́ХКАННЯ, ПІ́ЯННЯ розм., ЩЕ́БІТ діал. З вікон чулося грайливе цвірінькання горобців, пронизливі посвисти ластівок, раз по раз долітав голосний півнячий спів (Ю. Збанацький); Коли ж трактори наближалися — жайворонячий щебет танув (Ю. Яновський); Згрібають діти каштановий лист І пісеньки наспівують своєї, Синиці передражнюючи свист (М. Рильський); Вони сміялись і плакали, київські солов'ї, вони захлинались пристрасним тьохканням (Ю. Смолич).
-у, ч.
1) Спів деяких птахів (ластівок, солов'їв, жайворонків, щиглів і т. ін.).
2) перен. Швидка, жвава мова (перев. жінок і дітей).
Rzeczownik
щебет m
szczebiot m
м.
gazouillement m, ramage m, pépiement m
trisado m, gorjeo m
2. sirin
3. sädin
4. vidin
• čiulbesys (3a)
[szczebet]
ч.
szczebiot
ЩЕБЕТ. Общеслав. Суф. производное (суф. -ьтъ) от звукоподражательного щьб. Ср. щегол.
• štěbetání
• šveholení
【阳】 唧唧叫, 啁啾声