ПА́ЛИЦЯ (очищена від пагонів зламана гілка, тонкий стовбур), ЦІПО́К, КИЙ, ДРЮК, ЛОМА́КА, ДУБИ́НА, КИЙО́К, ДРЮЧО́К, ПА́ЛКА, ДРЮЧИ́НА розм., ПАТИ́К діал., ПАТИ́КА діал., ПАТИ́ЧИНА діал., БУК діал., ЛОМИ́ГА діал. Ми вирізали палиці і почали знімати разки павутиння на своїй путі (М. Чабанівський); — Чи не однаково людині, який ціпок її б'є, коли від нього синці на тілі?! (З. Тулуб); Хто хоче пса ударити, той кия найде (прислів'я); В саду каркнув ворон. Євдоким Юренко люто жбурнув на нього дрючком.. Дрюк товстішим кінцем зачепив на груші плескате гніздо (М. Стельмах); Хлопчик.. підійшов до куща ліщини і, напружившись, виламав собі добрячу ломаку (О. Донченко); Горбатого виправить могила, а упертого дубина (прислів'я); З кийками в руках вони бігають навколо ямки, в яку загнали "свинку" — дерев'яну цурку (О. Донченко); Кузьма неквапною ходою дістається до своєї кособокої, дрючками підпертої хати (М. Стельмах); Сватові перша чарка, але й перша палка (прислів'я); Отець Іоанн женеться за мною з довгою дрючиною (О. Ковінька); Карпо сидів на пеньку і патиком перегортав з місця на місце торішній перепрілий лист (Є. Гуцало); — Я їм отсею патичиною стілько дір у всіх стінах нароблю, що їм і крохмалю відхочеться (І. Франко); Вдарити можна не тільки буком, але також і словом (Лесь Мартович); А тепер бери ж, мій милий, оцю довгу ломигу та бий мене, щоб я пам'ятала, коли свого чоловіка до дуба в'язала (С. Васильченко). — Пор. жерди́на.
КІНЬ (велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів), КОНЯ́КА розм., КОМО́НЬ заст.; КОНИ́СЬКО розм. (заморений, слабосилий); ШКА́ПА, ШКАПИ́НА розм., КОНИ́НА розм., КОНЯЧИ́НА розм., ПАТИ́КА зневажл., ШКІ́НЬКА діал. (перев. худий або слабосилий, заморений); ДРАБИНЯ́К розм. (худий, з випнутими ребрами); ЛОША́К (молодий); ГРОМА́К діал. (баский); СКАКУ́Н (з високими біговими якостями); ЖЕРЕБЕ́ЦЬ, ЖЕ́РЕБ рідше, О́ГИР (некастрований самець); СТА́ДНИК діал. (плідник при табуні); МЕ́РИН розм. (кастрований); ТАРПА́Н (дикий); МУСТА́НГ (здичавіла тварина в Північній Америці); ДРАБА́НТ заст. (манежний). Зупиняється кінь. Понокав Іван: — Що, вже їхати лінь? — Смикнув за вудила, пришпорив шкапину... (І. Нехода); Карпо і Лаврін купили й собі по коняці (І. Нечуй-Левицький); Комоні ржуть, почувши дим війни (І. Кочерга); Приволікся конисько, як уже не раз, сам один додому (О. Кобилянська); Сліпа Гершкова шкапа, яку все село звало "великомучениця", була така байдужа до всього, що вже й не обганялась од мух (П. Козланюк); Цей їде сліпою кониною, той їде сліпою кониною (Лесь Мартович); Парубок всміхнувся і, подивившись на конячину, іронічно спитав: — Вона ж хоч вітер повезе? (В. Винниченко); Машталір той знай своїх патик поганя (Г. Квітка-Основ'яненко); Невеличка шкінька на лихому возі привезла до шпиталю болящого (Панас Мирний); Восени лошаки вже будуть на іподромах, виборюватимуть призи у великому дербі (О. Гончар); Сівши на таратайку, запряжену парою добрих громаків, торкнув (пан) рукою пишно вбраного кучера (О. Ільченко); Не у стайні, не в загоні, А на волі стригуни, Ех, і коні, скачуть коні, Буйногриві скакуни (М. Шеремет); Коні зовсім перестали пастися, збилися всі докупи: лошата з кобилами всередині, а жеребці оточили їх щільним колом (З. Тулуб); Колись це був добрий жереб, зараз він стояв старий, сухоребрий серед двору (С. Скляренко); Зіньків огир пролопотів галопом із двору (В. Кучер); — Ще за моєї пам'яті сайгаки, тарпани в степах водились (О. Гончар); Мустанги зграйно Пасуться між саван (М. Рильський).
ВАЙЛО́ розм. (перев. зневажлива й лайлива назва неповороткої, незграбної людини), ТЮХТІ́Й, НЕЗГРА́БА, ЛА́НТУХ, ТЮЛЕ́НЬ, ВЕДМІ́ДЬ, БУРМИ́ЛО, МАМУ́ЛА, БАМБУ́ЛА, ОДОРО́БЛО (ОДОРО́БАЛО) (ДОРО́БАЛО) (ДОРО́БЛО), КЕ́НДЮХ, ОПУ́ДАЛО, ГЕВА́Л, ГЕРГЕ́ПА діал., ТОВПИ́ГА діал.; МАКУ́ХА, КВА́ША, ЛЕМІ́ШКА, РОЗМАЗНЯ́, ТЮ́ТЯ, МАЧУ́ЛА, М'Я́ЛО, ГЛЕВТЯ́К (про незграбну й нерішучу, мляву людину); ТЕ́ЛЕПЕНЬ, ВАХЛА́К, ВАХЛА́Й, ПАТИ́КА, НЕЗДА́РА (про незграбну й малотямущу людину); МАРУ́ДА, МАРУ́ДНИК (про неповоротку й нудну людину); БЕ́ЛБАС (БЕ́ЛЬБАС), БАБА́К, БАЙБА́К, ХОМ'Я́К (про неповоротку й лінькувату людину); МУГИ́Р, МУГИРЯ́КА, ЗАМЛО́ (лайл. — про незграбну й грубу людину). Всі його товариші по роботі рухливі та спритні, один він вайло вайлом (Ю. Збанацький); — Ти не гордий, а тюхтій, — уже не дорікала, а сварила сестра (Є. Гуцало); Віднині Павло вже не буде таким незграбою перед найтоншими пориваннями її молодого серця (В. Кучер); Як це могло статися, що він досі не помічав, яка Ляля вродлива! А той лантух Василь, бач, помітив (П. Загребельний); Бойовита Мар'я останнім часом.. ремствувала на свого вусатого ведмедя (Я. Баш); От таким-то бурмилом у сільській роботі був і наш Іван Лінюх, і се була причина, що його не любили господарі (І. Франко); (Ліна:) Та йдіть-бо ви, мамула! (Я. Мамонтов); Сорокалітній, обважнілий, стягнений корсетом і неохайний бамбула з юхтово лисніючим обличчям (І. Волошин); — Хіба з отаким одороблом щось знайдеш? Тільки на вид велетень, а в ділі.. (Я. Баш); Не прийшов же отой одоробало... отой м'яло, вайло (І. Нечуй-Левицький); (Ледачий:) Ну, який же з мене кендюх? Сама шляхетна постать! (І. Карпенко-Карий); Олена зразу ж обізвала його і гавою,.. і опудалом, і паняком, і кендюхом (М. Стельмах); Щирі дитячі сльози чотирнадцятиріч-ного гевала чимало розважали обозників (Ю. Яновський); (Секлета Семенівна:) Ну за що ти мене образив гергепою? (М. Куліш); А вже товпига і та (Словник Б. Грінченка); Радивон по тім напустився на підлітків, зачав лаяти, ображати, надто старшого хлоп'яка — такий кевель, лентюга, телепень, макуха (К. Гордієнко); (Мотря:) Ну вже ж і парубок: кваша якась, а не парубок (М. Кропивницький); Я сердивсь, нарікав себе мазуном, лемішкою — ні, не помагає (М. Коцюбинський); Ніхто б не назвав її немною (неповороткою) й розмазнею, коли справа торкалася її роботи (Ю. Яновський); Адже кума, хвалити Бога, не тютя якась: в ту ж мить догадалася, що тут щось єсть (Марко Вовчок); (Степан:) Що ж: де жінка голова, там чоловік мачула (М. Кропивницький); — Лежить оце м'яло, оцей лежень, неначе колода!.. — було кричить він (І. Нечуй-Левицький); Коли б зачепитися вручну — то навряд чи цей глевтяк вирвався б з Юхимових жилавих рук (І. Ле); Було власними руками годує (мати) його, а він, телепень, тільки глита (О. Стороженко); Старий Жежеря тільки насміявся з вахлака, який втелющив собі в голову мрію стати його.. зятем (В. Речмедін); П'яне панство танцює хай, святкуючи свою дворянську усобну перемогу над вахлаєм (П. Тичина); Ну, й з тебе, патика, нічого не второпаєш (Словник Б. Грінченка); — Від війська вільний? — Не взяли, як бачите. — Ще би не бачити! Нездара з тебе! (І. Франко); Не облишив їх своєю увагою й куценький ченчик, тихоплав і маруда, отець Зосима (О. Ільченко); — А ти чого, белбас, сидиш в чотирьох стінах? (Панас Мирний); Бельбас, — приказував Сашко, — дурень кудлатий. Чорти тебе випхнули нагору (Ю. Яновський); Хто б сподівавсь, що Турн бабак? (І. Котляревський); Не хотів він уславитися, як простакуватий мугир, і стати знов посміховищем пана Потоцького (З. Тулуб); Він такий замло, поки дочвала, то й сонце зайде (Словник Б. Грінченка).
ПАТИ́КА, и, ж., рідко.
1. Те саме, що па́лиця 1.
Занести патику над головою;
Махати патикою.
2. перен., зневажл. Про поганенького, виснаженого коня.
Машталір той знай своїх патик поганя, та не батіжком, а на кнутовищі у нього удка з здоровенним крюком (Г. Квітка-Основ'яненко).
3. перен., зневажл. Про неповоротку, тупу і т. ін. людину.
Ну й з тебе патика, нічого не второпаєш (Сл. Б. Грінченка);
– Який там кінь... Патика. Він здох ще тієї весни (Ю. Мушкетик).
Объяснение 25000 иностранных слов, вошедших в употребление в русский язык, с означением их корней.- Михельсон А.Д.,1865.
-и, ж., рідко.
1) Те саме, що палиця 1).
2) перен., зневажл. Про поганенького, виснаженого коня.
3) перен., зневажл. Про неповоротку, тупу і т. ін. людину.
див. палиця