АЛФАВІТ

АЛФА́ВІ́Т, у, ч.

1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; азбука, абетка.

Похідні марші в ті часи робились досить повільно, і траплялось, випадали вільні години на привалах, інколи цілі дні відпочинку, їх використовував штабс-капітан, щоб показати ординарцеві перші літери алфавіту (Б. Левін);

Старослов'янська писемність знає два алфавіти – кирилицю і глаголицю (з наук. літ.);

Для позначення фізичних величин, як правило, використовують букви латинського алфавіту (з наук. літ.).

2. інформ., мат. Лінійно упорядкована сукупність символів, що використовується у певній формальній системі (математична теорія, мова програмування і т. ін.).

Алфавітом мови програмування є скінченна непорожня цілком упорядкована множина, елементи якої називаються символами (буквами) (з навч. літ.).

(1) За алфа́ві́том – за алфавітним порядком літер, прийнятим у мові.

Узяти список з усіма запоріжцями – і всіх згадати за алфавітом (Остап Вишня).

△ (2) Кири́лівський алфа́ві́т – те саме, що кири́лиця.

У східних слов'ян кирилівський, або “уставний”, алфавіт панує до кінця XIV ст. (з наук. літ.).

алфаві́т

• алфавіт

[грец. 'αλφάβητος, від назв перших букв грец. А. — альфа та бета (віта)]

, абетка, азбука — сукупність усіх графічних знаків — літер чи складових знаків якої-небудь системи письма, розміщених у традиційно усталеному для кожної мови порядку. А. виникли наприкінці 2-го тис. до н. е. в найдавніших звукових системах письма — угарітській і фінікійській. Від фінікійського письма походять сучас. буквені і деякі складові А. Через грец.ке письмо від фінікійського веде початок етруське письмо, латинський алфавіт, слов'ян. кирилиця й глаголиця та ін. Більшість сучасних алфавітних систем письма грунтується на лат. А. (А. багатьох мов Європи, ряду мов Америки, Азії, Африки). На слов'яно-кириличній графічній основі грунтуються російський алфавіт, український алфавіт, білоруський, сучасні системи письма більшості народів СРСР (крім литовського, латиського, естонського А., що базуються на лат. основі, і вірм., груз. та євр. систем письма), а також болг., серб., македон. і монгольський А. На араб.ькому письмі базуються А. араб.мовних народів, а також персів, афганців та інших; від складового інд. письма брахмі походить більшість сучас. А. народів Індії. Іноді в одній і тій же мові можуть існувати різні А. (напр., кириличний і глаголичний А. в старослов'ян. писемності, для сербохорват. мови є два А. — серби користуються А. на основі кириличного, хорвати — латинського). Див. також "Азбучна війна", Гражданський шрифт, Письмо.

■ Літ.: Истрин В. А. Возникновение и развитие письма. М., 1965; Різник М. Г. Письмо і шрифт. К., 1978; Дирингер Д. Алфавит. М., 1963; Павленко Н. А. История письма. Минск, 1987.

М. А. Жовтобрюх.

Система письмових знаків, які передають звукову форму слів мови символами, що зображають окремі звукові елементи; існує 3 осн. європ. а., що походять від фінікійського: грец., лат. та кириличний (2 останні розвинулися із грец.).

АЛФА́ВІ́Т (сукупність букв якої-небудь писемності, розташованих у встановленому порядку), АБЕ́ТКА, А́ЗБУКА. Найдавніша, що дійшла до нас, слов'янська писемність знає два алфавіти — кирилицю й глаголицю (з наукової літератури); За місяць обидва хлопчика вже читали друкований текст. Допомогло і те, що Наташа подарувала їм ту абетку, за якою вона колись сама вчилася читати й писати (З. Тулуб); — А що, сину? Багато вже вивчив граматики?.. — Уже азбуку вивчив, — одказує Кирило (Панас Мирний).

алфа́віт

[алфав'іт і алфав’іт]

-ту, м. (на) -т'і, мн. -ти^е, -т'іў

[ałfawit]

ч.

alfabet

за алфавітом — według alfabetu

Азбука, див. абетка

див. азбука

【阳】 字母表

Абэцэда

азбука

Alphabet

Alfabet

Alfabet

Alfabet