Ф, двадцать вторая буква русского алфавита. В кирилловском [Ф ("ферт")] и в глаголическом алфавитах восходит к греч. унциальной букве Ф("фи"). Цифровое значение в кирилловском и глаголич. алфавитах -500. Обозначает глухой губно-зубной фрикативный согласный. В древнерус. яз. звуки [ф] и[ф‘] возникли перед глухими согласными и в конце слова после падения редуцированных, напр. "кров"[кроф], "кровь"[кроф‘], "вход" [фхот]. Буква "Ф" в русском языке пишется только в заимствованных словах.
Ф, невідм., с.
Двадцять п'ята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука “ф” (вимовляється “еф”), що вживається перев. в словах іншомовного походження, зрідка – в звуконаслідуваннях, напр.: факт, фільм, фураж; фурр, фюїть.
femto..., f
II сокр. от фермиfermi, f
III сокр. от фотphot, ph
невідм., с.
Двадцять п'ята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука "ф" (вимовляється "еф").
farad, F
II сокр. от фильтрfiltro
(еф). Як назва літери вживається в с. р.: початкове ф; як назва звука вживається в ч. р.: твердий ф.
بيست و دومين حرف الفباي روسي