Значение слова "І" найдено в 24 источниках

І

найдено в "Словнику української мови у 20 томах"

І² (Й), спол.

I. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць.

1. Поєднує однорідні члени речення.

Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (І. Котляревський);

Трістан блукав по лісі, ловив зелений шум, хотів йому віддати своє кохання й сум (Леся Українка);

Орися крутнулась і побігла по ріллі .. Тимко довго і замріяно дивився їй услід, потім закурив і пішов заганяти волів (Григорій Тютюнник);

Спочатку з'явився смуток, така красива печаль, яка кожен найпростіший спогад наповнює знаками і натяками (С. Андрухович);

// Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття, напр.: батько й мати – батьки, літом і зимою – постійно, там і тут – скрізь.

Колись там весело було. Бувало, літом і зимою Музика тне, вино рікою Гостей неситих налива... (Т. Шевченко);

Довгі роки сидів я поза вуглами хати та не смів до неї ввійти їсти; зробив собі постіль між худобою та там перебував і літо і зиму (В. Стефаник);

На нас дивилося з журбою лице скривавлене зорі, палали хмар багряні рожі, лежали трупи там і тут (В. Сосюра);

Був це монументальний і незрівняний запорожець, .. у своїх широченних, “як море”, шароварах. Масєка ходив у них і в будень і в свято (І. Багряний);

// З'єднує повторювані слова, що позначають тривалість дії, наростання ознаки і т. ін., для підсилення вислову.

А тут Берко рип у хату! Я до його, кажу йому, що так і так, будь ласка, зарадь, зарятуй! (І. Нечуй-Левицький);

А біль наростає усе більш і більш, і, щоб забути його, я хутко підхвачуюсь і все йду і йду назустріч рожево-холодним смугам заходу (М. Івченко);

Повітря відпочиває недовго. Вітер потроху перелягає, шамотить над хвилями, що котяться одна за одною й котяться (Ю. Яновський);

// Поєднує слова, протилежні за змістом, посилюючи протиставлення.

Від тебе не одстану зроду, З тобою рад в огонь і в воду (І. Котляревський);

Ні думок, ні сліз не було. І згадка про дітей пригасла. Тільки вона – мати. Холодна, рідна й чужа, близька й далека – мати (Микита Чернявський);

Слова якісь дивні, чужі й рідні водночас, ніби після довгої перерви зустрів раптом близьку людину (В. Дрозд).

2. Поєднує цілі речення, пов'язані відношенням однорідності.

Василь не лінувався, хазяйнував, і Ганна не любила празникувати в будень (І. Нечуй-Левицький);

Кров гарячою зливою б'є мені в обличчя, і боляче тремтить на скронях живчик (П. Колесник);

// Поєднує цілі речення, які виражають часові відношення:.;

// Поєднує два речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події.

Ось вже дихнула нічна вогкість ставка, і раптом, за поворотом, рядок осяяних вікон різнув їй серце (М. Коцюбинський);

Рука тремтяча удлище хапає, І лин зелений воду розсікає (М. Рильський);

Князь Володимир почув шум у покоях княгині Юлії, далекий, знайомий, підсилений нічною тишею її крик, тупіт ніг, знову крик княгині Юлії, і раптом крик інший – дитини (С. Скляренко);

// Поєднує два речення, пов'язані відношеннями наслідку:.

3. Поєднує речення або члени речення, пов'язані зіставно-протиставними відношеннями; за значенням наближається до спол. але, проте.

– Чи їх троє, чи четверо? – мучило Соломію питання, й вона ніяк не могла порахувати (М. Коцюбинський);

[Лісовик:] До кого ти подібна? До служебки, зарібниці, що працею гіркою окрайчик щастя хтіла заробити і не змогла (Леся Українка);

Я думала, що зможу покохати його... тобі на зло. Я дуже хотіла – і не змогла... (О. Авраменко, В. Авраменко).

II. перелічувальний.

Поєднує окремі слова або речення в переліку, виступаючи перед кожним членом перелічуваного ряду, у тому числі й перед першим.

І риби наловить, і ніг не замочить (прислів'я);

Чула, як на полі ржали коні. Ще трохи, й її посадять на одного з них і повезуть, Бог вість куди. І прощай тоді, батьківська хато, і ти, батьку, і ти, Петре, і всі ви (Б. Лепкий);

Потім іде [Еней] до причалу, і здобич мисливську паює Поміж човнами, і вина .. Теж роздає, і братчикам тугу гірку розважає (М. Зеров);

І щезає бездонне небо довкола, стає нескінченним склепінням над ними, і теплі піски пестливо цілують босі дитячі ноги (О. Бердник);

// Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, що становлять єдине поняття.

Попідтинню сіромаха І днює й ночує (Т. Шевченко);

І так, і так Понятовський, і туди і сюди, всі свої таланти пустив у хід – нічого не помагає (Г. Хоткевич);

Міркує-міркує [Степанко], зважує і сяк і так (Ю. Збанацький);

Тепер Маріка мертвою хваткою вчепиться в Кейта, триматиме його біля себе і вдень і вночі, щоб уберегти від Джейн (О. Авраменко);

// Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, протилежних за значенням.

Я безпорадна, мов дитина, я і люблю й боюся вас (В. Сосюра);

// Завершує перелік перед останнім словом або реченням у переліку (без сполучників).

Вічний революцьонер [революціонер] Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю (І. Франко);

Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези (Леся Українка);

Внизу, мов дно висохлого моря, розкинулось величезне плато, що зеленіло виноградниками, нивами й садами (О. Гончар).

III. приєднувальний.

1. Приєднує окремі члени речення, що доповнюють, уточнюють думку, висловлену в реченні.

За що, не знаю, а караюсь, І тяжко караюсь! (Т. Шевченко);

Все він бачить і чує, і все йому майже байдуже (Н. Королева);

Треба діяти, і не зволікаючи (О. Довженко);

Олена підійшла до печі, щоб розпочати свій звичайний трудовий день, тобто варити, прати, доїти корову, годувати дітей, прибирати в хаті і до того всього вчасно вийти на роботу в артіль (Григорій Тютюнник).

2. Приєднує речення, що доповнює або розвиває думку, висловлену в попередньому реченні.

Не для слави, – для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий ховав, Він чистіший, ніж ясне багаття, І нелегко його я придбав (Леся Українка);

Було сьогодні про що говорити. За землю знов тепер жвавіше, сміливіше, і хто навіть учора махав безнадійно рукою, тепер гарячився (А. Головко);

– Хто сперечається? – Всі. І вчені, і просто люди. Чи є життя на Марсі? (О. Бердник);

На полонину Дзиндзул вони [отари] не приходять ніколи. І з цієї причини трава на ній, певно, найсолодша (Ю. Андрухович);

// Приєднує речення, що є підсумком висловленого раніше.

Хвилює на сонці нива, .. льон процвітає синьо, .. на сіножаті – віз. Гафійка годує дитину, а друге біля Маланки: “бабо!..” І все те – родюча нива, віз, коні, кубло, – все те своє, рідне, з серцем зрослося (М. Коцюбинський);

– Чому він підбурює голодранців проти самого пана Стадницького? Хто ж він тоді єсть? Учитель, гайдамака чи бунтар? – Я цим не цікавився. – І дуже погано, що не цікавились (М. Стельмах);

– Я, я тебе в політику привела. І депутатом зробила – теж я. І це всі знають. Всі! (Г. Тарасюк).

3. Уживається на початку кількох речень у розповіді, надаючи мові плавності та вказуючи на послідовну зміну подій, явищ (часто в стилізації під народнопоетичну або біблійну розповідь).

І плаче, плаче Ярославна в Путивлі-городі. Й рече: – Вітрило-вітре, господине [пане]! Нащо ти вієши, несеш На легкому крилі своєму Хиновські [ханські] стріли? (Т. Шевченко);

І очі хорі бідному зціли, І осліпи того, хто тьму сподобав.. (О. Влизько);

І сходило сонце, і місяць вставав, і гуси кричали на фоні заграв (В. Сосюра);

І виснуть тяжко за тини антонівки, І прийде сторож, мрійний, голубий, І хліба, хліба неповторні тонни, І гарби, і дівчата, і дуби (К. Герасименко).

IV. приєднувально-підсил., у сполуч. із займ. і присл. де, скільки, що, як, який і т. ін.

Приєднує речення (здебільшого питальні й окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їхнього змісту.

Пішов я, брате, зароблять. І де вже ноги не носили! (Т. Шевченко);

6 годин ми їхали морем.., а ввечері з яхти дивилися на свято. І що це було за чудо! (М. Коцюбинський);

Де ж справедливість, де людяність! І хто хоче війни? Академік Торн? Професор Кольрідж? (М. Дашкієв).

V. допустовий.

Уживається в знач., близькому до спол. хоч.

Вони й не скаржились, а все так говорили чудернацько: “Ми боїмось... велике се... багацько тут всього... багацько...” (Леся Українка);

От і люблять його, і шанують, а він однаково самотній (О. Іваненко);

– Бог подасть, добрий чоловіче! І рад би в рай, та гріхи не пускають (М. Циба).


T: 40