Значение слова "__МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ, МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ, САМОДОВЛІЮЧИЙ, САМОДОСТАТНІЙ, ВІРНО 2, ВЕРНО, СЛУШНО, ПРАВИЛЬНО, ПРАВДИВО 2, В ЗАЛЕЖНОСТІ, ЗАЛЕЖНО, ПРИ ОДНІЙ ДУМЦІ, НА САМУ ДУМКУ, ЯК НЕ ДИВНО, ХОЧ ЯК ДИВНО" найдено в 1 источниках

__МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ, МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ, САМОДОВЛІЮЧИЙ, САМОДОСТАТНІЙ, ВІРНО 2, ВЕРНО, СЛУШНО, ПРАВИЛЬНО, ПРАВДИВО 2, В ЗАЛЕЖНОСТІ, ЗАЛЕЖНО, ПРИ ОДНІЙ ДУМЦІ, НА САМУ ДУМКУ, ЯК НЕ ДИВНО, ХОЧ ЯК ДИВНО

  найдено в  "«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича"
Міфи і реальність Якби книжку А. Лисенка «Міф про «стовпотворіння» та людські мови» розглядати тільки з погляду вимог, що ставить до автора серія розмов із богомільними, під знаком якої вийшла ця книжка у Видавництві політичної літератури України, то їй можна було б дати позитивну оцінку, але не на шпальтах «Літературної України», а десь у вужчому, спеціальному періодичному виданні. Справді, автор в основному впорався зі своїм завданням — йому вдалось у невеликій за обсягом праці розвіяти хибне релігійне уявлення про походження мов і дати стислий огляд наукового пояснення, як саме виникли й розвивались мови народів світу. Але тема, в яку заглибився А. Лисенко, а також принагідні його думки виводять книжечку за межі спеціального призначення й привертають до неї увагу атеїстично переконаних читачів, яких цікавлять мовні проблеми. Щодо походження різних мов А. Лисенко пише: виникнення й розвиток мовних сімей нагадують не міфічне родове дерево, про яке твердять деякі вчені-мовознавці, а цілий ліс. Чи варто надавати перевагу в такому туманному питанні якійсь одній науковій лінгвістичній теорії? Єдина прамова для всіх народів землі чи кілька прамов? Це питання мимоволі переносить нас у середину минулого сторіччя, коли в Європі точилась палка дискусія між моногеністами і полігеністами про походження людських племен, коли перші, до яких належав наш земляк, учений і мандрівник М. Миклухо-Маклай, доводили, що всі раси походять від одного кореня, а другі запевняли, ніби кожна раса має свій окремий корінь походження. Як відомо, погляд полігеністів, котрий заперечувала передова європейська наука, став псевдонауковою теорією, що на неї спирались імперіалізм і расизм: мовляв, сама природа створила людей різними — вищими расами й нижчими, з яких одним судилось панувати, а другим — підкорятись. Навряд чи можна, говорячи про співвідношення між національними мовами й їхніми діалектами, категорично твердити, як це робить А. Лисенко: місцеві діалекти — це колишні мови племен і народностей; об’єднані в період утворення нації в єдине ціле, вони становлять певну національну мову. Виходить, ніби національні мови виникли тільки внаслідок об’єднання діалектів в одне ціле, тимчасом як К. Маркс і Ф. Енгельс кажуть, що «...в усякій сучасній розвинутій мові природно виникла мова піднеслась до національної мови «лише» почасти (підкреслення моє. — Б. А.-Д.) завдяки концентрації діалектів у єдину національну мову, зумовлену економічною й політичною концентрацією». Отож принцип інтеграції в такому питанні не може бути абсолютний; тут не слід забувати й про диференціацію, коли єдине плем’я — предок якоїсь народності, що згодом розвивається в націю, в своєму історичному розвитку, розпадаючись на споріднені племена, втрачало й єдину для цілого племені мову, з якої діалектично розвивались і діалекти. За доби формування, а далі й розвитку нації зі споріднених народностей якийсь один діалект набував сили й переваги, стаючи національною мовою. Скажімо, в основу української національної мови лягли середньонаддніпрянські говори. Національна мова, в свою чергу, породжує свою літературну мову, живлячися з різних діалектів. Важко собі уявити, щоб, наприклад, українська мова виникла внаслідок економічної й політичної концентрації гуцульського, поліського й київсько-полтавського діалектів, бо такої концентрації не могли зазнати народ і його мова, до Жовтня розпайовані між ворожими державами. Слов’янські племена й народності, розгалужуючись на своєму іст Окремо хочеться дещо сказати про мову викладу. Лексика автора не вискакує, як це часом трапляється в популярних виданнях, із колії усталених мовних норм. Дивує тільки, чому автор, уподобавши дієслово говорити, забув про інше — казати, без якого важко обійтись у фразах, що передують прямій мові або переповідають зміст; натомість раз у раз надибуємо «Енгельс говорить», «Маркс і Енгельс говорили» тощо. Правильно не «на протязі року», а «протягом року». Замість незграбного самодовліючий треба вживати прикметника самодостатній, якого дає «Русско-украинский словарь» Інституту мовознавства. Прислівнику вірно слід залишити його давнє значення — «віддано» (вірно любити, вірно служити), а не ставити відповідником до російського Поза цими дрібними зауваженнями, мова й зміст книжки А. Лисенка справляють загалом приємне враження, тим-то не лише знайдуть, а й змусять замислитись над прочитаним багато читачів.
T: 10