ХУ́СТКА (перев. квадратний шматок тканини або такий плетений виріб, яким пов'язують голову, шию, який накидають на плечі), ХУСТИ́НА, ПЛАТО́К розм., ХУ́СТА заст., ПЛАТ діал., ПЛАТИ́НА діал., ШИРИ́НКА діал.; ШАЛЬ (перев. велика плетена чи ткана, іноді у вигляді трикутника). Молодиці.. маяли розкішними кінцями квітчастих хусток та побрязкували разками коралів (М. Коцюбинський); На Уляні рясна спідниця з горошком, кофточка синя, хустина біла, як сніг (Григорій Тютюнник); Загнибіда нарядився у новий сукняний убір, надів сорочку з манжетами, пов'язав шию шовковим платком (Панас Мирний); Великої треба хусти, щоб зав'язати людям усти (прислів'я); Одягнувши вовняний плат з дрібними польовими чічками.., Марічка зібралася в дорогу (І. Чендей); Очі її весело блищали, а з-під червоної платини висіли довгі коси (Н. Кобринська); Маруся вишиває сухозолотом тонку-тонесеньку ширинку (Ю. Федькович); Одержавши перший заробіток, він купить матері валянки і теплу шаль (О. Гуреїв).
ПЕЛЮ́СТКА (окремий листок із віночка квітки), ПЕЛЮСТО́К, ПЛАТО́К діал. На стеблині польового маку встигла розправитись лише одна червона, як жарина, пелюстка (С. Чорнобривець); Бережно, мов білу пташину, передає панові гілочку з цвітом і тільки один пелюсток залишається на чорній щоці управителя (М. Стельмах); Вдень розпускає (головатень) свою білу з нев'янучих платків квітку, а на ніч затуляє її (І. Франко).
ШАР (суцільна маса однорідної речовини, що покриває щось або простягається між іншими подібними), ПЛАСТ, ВЕРСТВА́, ТОВЩА, СТА́ЛКА (СТА́ЛЬКА) розм., ПЛАТО́К діал.; ПРО́ШАРОК, ПРОЖИ́ЛОК, ПРОЖИ́ЛКА, ПРО́ВЕРСТОК геол., ЛІ́НЗА геол. (між іншими такими ж); НАШАРУВА́ННЯ, НАПЛАСТУВА́ННЯ геол. (осадове утворення); ПРО́РІСТЬ (тонкий прошарок жиру в м'ясі або м'яса в салі); ПЛІ́ВКА, ПОВОЛО́КА (тонкий, на поверхні чогось); ПІ́НКА (на поверхні молока, вершків, сиропу тощо при нагріванні, кип'ятінні). Верхній шар ґрунту вибухами розкидають, знімають, а під ним відкривається пласт морського каменю (О. Гончар); Змерзле болото вкривалося пластами білого снігу, що злегка укладався в грубу верству (Н. Кобринська); По мілководді скрізь розляглося широколисте латаття, вкрило воду листом в три сталки (І. Нечуй-Левицький); Укопану глину беруть платками (Словник Б. Грінченка); Мис був високий, увесь білий, місцями білувато-сірий від вапняку і крейдяних мезозойських прошарків (З. Тулуб); Проверстки карбонатних порід у товщі глин; Лінза бурого вугілля; Діти з цікавістю розглядають нашарування глини й піску, на крутому урвистому березі річки темно-зеленими прожилками виступає глей (І. Цюпа); Це було неясне народження пісні про тяжку, але всеперемагаючу працю цих людей глибоко під землею, під гнітючим склепінням напластувань породи й вугілля (О. Донченко); З'явилися (на столі) рожева, з прорістю почеревина, брунатне кільце свіжої ковбаси (М. Стельмах); Озерце вкрилося тонкою крижаною плівкою (Л. Смілянський); Окрай шляху народів стоїть Та криниця глибока, Не заносить її в непогідь Пилюги поволока (Д. Павличко); — Щось хочете сказати? — Хочу, — відповіла мати, здіймаючи з країв мідного тазу рожеву, тремтливу від кипіння пінку (А. Шиян).
ШМАТО́К (частина, відділена, відбита, відрізана тощо від чогось), ШМАТ, КУСО́К, ЦУРПА́ЛОК (ЦУРПА́ЛКА) (ЦУРУПА́ЛОК) розм., ШМАТИ́НА розм., КУ́СЕНЬ розм., КУС розм., КАВА́ЛОК розм., ШТУ́КА заст., ШКАМАТОК діал., КУСА́К діал., ЛУ́СТА діал.; ОКРА́ЙОК, ОКРА́ЄЦЬ, КРАЙ розм. (невеликий); КЛА́ПОТЬ, ОБРІ́ЗОК (відрізана чи відірвана частина перев. тканини, паперу тощо); ПІ́ЛКА, ПЛАТ розм., ШИРИ́НКА діал. (частина тканини); КРИШЕ́НИК розм., ЛАМАНЕ́ЦЬ розм., ОШИ́МОК діал (чогось їстівного, зокрема хліба); ГРУ́ДКА, ГРУ́ДОЧКА, ДРІ́БКА, ДРІБО́К, БА́ЙДА діал. (чогось крихкого, ламкого); ПЛА́ХА (великий з пласкою поверхнею); ПЛИ́ТКА (невеликий плаский); ПЛАСТІВЕ́ЦЬ́, ПЛАСТІВЕ́НЬ, ПЛАТО́К діал. (чогось пухнастого, м'якого). Крига ламалась тут на дрібніші шматки (А. Шиян); Бородавка відрізав собі здоровенний шмат риби (З. Тулуб); Миготіли руки, лопати вправно підхоплювали сірі кам'яні куски й наповнювали ними величезний дерев'яний цебер (О. Донченко); Здоровенна каменюка торохнула в стіну ледь вище від його голови, а чималий цурпалок боляче вдарив по руці (Ю. Смолич); Від залізної шматини відскакують іскри, вона розтягається в довжину, тоншає (А. Хижняк); Урвала Олена крадькома кусень його гарного золотого ланцюжка від годинника (О. Кобилянська); Несе Сенька на блюді здоровенний кус м'яса (О. Стороженко); Фляшка гримнула о стіну і з брязкотом розпирслася на тисячу кавалків (І. Франко); Вершок древа зеленого, Штука льоду студеного, Штука льоду розтопиться, Наша милість розійдеться (пісня); Бачилось, що туй-туй кинеться (Сімон) на Ежена і задушить його, порве на шкаматки (І. Франко); Невістка вложила в бесаги три книші, кусак солонини (Марко Черемшина); Лусту хліба вложить (жебрак) в торбу (пісня); — А вони всі придивлялися, чи не з'їла, бува, ласого шматочка, чи не одрізала собі якогось окрайка на хусточку... (З. Тулуб); На стовпі між воротами й хвірткою стоїть невелике бокасте горнятко, прикрите ще не промерзлим окрайцем хліба (М. Стельмах); Коли єсть хліба край, то й під вербою рай (М. Номис); Приємно й заспокійливо було дивитись на жовтий пісок під ногами, на зеленкувату воду, по якій поволеньки пливло чи листя, чи стебло кукурудзи, чи клапоть газети (Є. Гуцало); Сидить (Марта) у куточку, грається от тими обрізками краму, що у матері від корсетів зостаються (Грицько Григоренко); Лисавета приміряла дитині квітчасту пілку (К. Гордієнко); Плат брезенту; Принесла (Ольга) трохи пшона й кришеник сала (П. Кочура); Ішов Старець по долині З ламанцями у торбині (Л. Глібов); Повитрушували (хлопці) із торби ошимки, погризли, напились із криниці води (С. Васильченко); Розвинула (Рахіра) з листків сир, з'їла жадібно одну грудку (О. Кобилянська); Я обережно взяв щипцями одну грудочку цукру (Ю. Збанацький); Подала (Марійка) чоловікові дрібок солі, зав'язаний у ганчірку (М. Стельмах); Ґалаґан маю в хустині зав'язаний, булок повні пазухи та й цукру добру байду (В. Стефаник); Біля входу в цех, на слизькій цементній підлозі височів штабель лантухів з плахами парафіну (П. Загребельний); Що ж Маруся? На воді Плитка воску плава, І дівчинонька тоді На ній прочитала (Л. Боровиковський); Переступивши поріг хлівця, став (Приймак) шпурляти під тин пластівці свіжого гною (В. Дрозд); Глянула (жінка) — аж засвітився сніг, — І здалося — він розтане враз. Пластівень їй на плече приліг (М. Рильський); Густі платки снігу, що сипалися.. з небес, металися шаленим льотом (О. Кобилянська). — Пор. 2. ски́ба.
Способы ношения П. разнообразны. П. набрасывали на голову, не повязывая его, такой способ ношения сохранился в похоронной и свадебной обрядности. Внакидку носили тяжелые шерстяные шали, отправлялись в дорогу в зимнее или ненастное время. П. повязывали на голову на покромку, в развернутом виде, или косяком - сложенным по диагонали. Концы скрепляли при помощи булавки - на притычку или завязывали - на узел. Существовало неск. способов завязывания концами назад и концами вперед. В способах ношения П. были отмечены и возрастные особенности. Девушки ходили в П., к-рым закрывали только лоб и уши, оставляя открытой макушку. Голову П. покрывали полностью при дальних переездах и при выполнении длит. работ на улице. Молодухи в холода поверх повойника повязывали теплый платок, к-рый завязывали на затылке. Пожилые женщины - еще один, концы к-рого завязывали под подбородком. Старухи оба платка завязывали под подбородком.
Из П. развился особый головной убор - повязка, наколка, сколка: П. или косынку обертывали вокруг головы, концы завязывали спереди, скалывая или сшивая их.
П. употребляли не только как головные покрывала, но и для прикрывания шеи и плеч. Шейные П. носили мужчины. На Севере девушки на гулянья, в хороводы, надевали на плечи от трех до десяти шелковых и гарусных П., сложенных клином, причем вниз надевали самый большой, а поверх самый маленький, чтобы все П. были видны. П. - атрибут многих обрядов. Особую роль П. играл в свад. обряде. П. был непременным подарком от невесты жениху, дружке и другим участникам обряда. Жениху повязывали П. на голову, пришивали к одежде так, что он свешивался на спину или накидывали на плечи. Через П. держались жених с невестой, а также и остальные участники свадьбы во время перемещения в пространстве (танец, обход вокруг стола и т. п.). Это поддерживалось обычаем не касаться друг друга голой рукой, что, по представлениям народа, могло принести бедность. Велико значение П. в похоронных обычаях. Его специально вывешивали у окна как знак того, что в доме есть покойник. Эта ткань висела 40 дней, считалось, что на ней находилась душа умершего. П. вкладывали в руки умершего, чтобы он мог утереть слезы. П. бросали в могилу, чтобы расстаться с тоскою.