***ПРИКМЕТНИК, ПРИКМЕТНИК

Українській мові, звичайно, властиві сполучення "присвійний прикметник + іменник" (батькова дочка, бабина хустка, бджолиний рій). Однак коли прикметник хоч і формально правильно створено, але він майже не вживається в загальній мові або вживається тільки в спеціальній літературі, то в такому разі слід надавати перевагу сполученням "іменник + іменник у знахідному відмінку": не глядачевий зал, а зал для глядачів; не карасева юшка, а юшка з карасів; не підлогова щітка, а щітка до підлоги; не конюшинове поле, а поле конюшини (або конюшинище); не лікарняний під’їзд, а під’їзд лікарні тощо. До не дуже вдалих словосполучень можна також віднести: бричкові колеса, грубний дим, залова порожнеча, зошитковий аркуш, лазневе повітря, лозиновий кошик, павутинні тенета, панчішна п’ята, сиренні зойки, сінниковий лаз, скверова стежка, слухачевий зал, спідничана пілка, сурмова музика.