ЧАВУ́Н

ЧАВУ́Н, ч. 1. род. у́. Сплав заліза з вуглецем, з якого виготовляють сталь або виливають металеві вироби. Тепер Україна виробляє чавуну майже вдвічі більше, ніж Англія, і значно більше, ніж Франція, Італія і Австрія разом узяті (Ком. Укр., 9, 1967, 14); Це були величні пам’ятники — з чавуну, з бронзи, з мармуру (Жур., Вечір.., 1958, 284); *У порівн. Остапове чоло сковане думками. Чоло вперте, міцне, мов чавун (Горд., II, 1959, 218). &́9651; Дзерка́льний чаву́н див. дзерка́льний; Ковки́й чаву́н див. ковки́й. &́9671; Немо́в чавуно́м нали́тий — надзвичайно важкий (про частини тіла). Немов чавуном налиті ноги, такі важкі, що й не відірвеш від килима (Хижняк, Тамара, 1959, 213). 2. род. а́. Посудина, горщок з такого сплаву. Мотря встала, розпалила в печі й приставила чавун з водою (Н.-Лев., II, 1956, 283); Господиня принесла чавун теплої води (Досв., Вибр., 1959, 74). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 261.