КОЛЕССА

Ф. М. КОЛЕССА.

В ст. «Украïнські народні думи у відношеню до пісень, віршів і похоронних голосінь» (Зап. Наук. тов-ва ім. Т. Г. Шевченка, 1922, т. 132, с. 30—34) К. отмечает, что «Слово о полку Игореве» испытало на себе влияние нар. причитаний по умершим. Эта мысль проводится К. также в работе «Речитативні форми в украïнській народній поезіï». Исходя из высказывания А. А. Потебни о том, что «Слово» пронизано нар.-поэтич. стихиями (Слово о полку Игореве. Харьков, 1878, с. 2), К. говорит: «Ціла поема, якій зміст дав розгром Ігоревого війська 1185 р., пронизана ліричним елементом, овіяна глибоким смутком і жалем, своïм тоном і настроєм наближається до похоронного голосіння. Особливо сильно відчувається відгомін голосіння в повному злого передчуття відзиві бояр на сон Святослава та в поетичних плачах Святослава й Ярославни. Порівняння поборених князів із сонцями й місяцями, що меркнуть і тонуть у тьмі, плачу Ярославни із куванням зозулі, ïï зазивання до вітру, сонця і дніпрових вод — усе це улюблені голосільні образи й мотиви. Звісне порівняння смерті на кривавому побоєвищі із весільним пиром склалося безперечно під впливом зіставлювання в яскравому контрасті смерті й весілля в похоронних обрядах та голосіннях. Подибуємо в „Слові“ й зразок справжнього голосіння, вкладеного в уста руських жінок. Та віршова форма й стиль „Слова“ вказують ще певніше, ніж самі мотиви, на те, яким впливам підлягав автор поеми. Даремні були зусілля — відкрити в „Слові“ тонічні стопи, билинний вірш, або й правильний розмір складочислового вірша. Хоча „Слово“ дійшло до нас у дещо попсованій формі, пізнати ясно, што ця поема складена нерівномірними віршами, які в значній частині лучаться з собою на основі паралелізму й риторичноï рими та групуються у більші й менші тиради» (Музикознавчі праці. Киïв: Наук. думка, 1970, с. 308).

К. допускает возможность заимствования автором «Слова» образцов параллелизма и риторической рифмы из визант. церк. поэзии (такое предположение пытался доказать В. Бирчак в работе «Візантійська церковна пісня і „Слово о полку Ігореві“». — Зап. Наук. тов-ва ім. Т. Г. Шевченка, 1910, т. 95, рік 19, кн. 3, с. 5—29; т. 96, с. 5—32), тем не менее он, вслед за А. А. Потебней (см. его рец. на сб. Я. Головацкого. — Зап. АН. Спб., 1880, т. 36, № 4. Прилож., с. 144), утверждает, что главную роль в этом отношении сыграла укр. нар. поэзия. «І коли автор „Слова“ почерпнув із украïнськоï народноï

127

поезіï мотиви й засоби поетичного вислову, епічні звороти, поетичні образи, оперті на народних віруваннях, коли всі картини своєï поеми оживив духом народноï поезіï, то більше як правдоподібним є здогад, що й форму свобідного речитативу перейняв він із взірців народноï поєзіï, а саме із похоронних голосінь, до яких „Слово“ особливо близько підходить мотивами й стилем; цю основну форму розвинув і збагатив співець відповідно до літературних вимог і своïх „високих замислів“» (с. 309).

Высказанная К. точка зрения нуждается в оговорках. Во-первых, сам он признает, что «взагалі, ці дуже поширені форми поетичного стилю подибуються в поезіï різних віків і народів» (с. 309); во-вторых, вряд ли правомерно говорить, что в конце XII в., когда создавалось «Слово», когда вост. славяне еще не дифференцировались как три народности, автор «Слова» указ. поэтич. приемы и образы «почерпнув із украïнськоï народноï поезіï». Ведь автор «Слова» везде оперирует понятием «Русская земля», которое в ту эпоху применялось ко всем княжествам Киевской Руси. Что касается источников поэтич. стиля автора «Слова», то здесь надо исходить из многообразия жанров как уст. поэзии вост. славян в целом, так и из наличия в Киевскую эпоху книжно-лит. произведений, хорошо отражающих достижения мирового словесного иск-ва.

Лит.: Головенченко Ф. М., 1955, с. 297, 373.

Коле́сса, -сси, -ссі, -ссою (прізв.)