ПЛАХА, 1) обрубки бревна, расколотые пополам. 2) Деревянная колода, на к-рой отсекалась голова приговорённого к казни; помост, на к-ром совершалась казнь.
ПОЛІ́НО (частина стовбура дерева, що призначається на паливо), ДРОВИ́НА, РУ́БАНЕЦЬ діал., ПЛА́ХА діал. В хаті тихо. Чути тріск смерекових полін у печі і булькіт окропу (І. Франко); Роздягшись, знічев'я підпалив (Славенко) у грубі, побачивши кілька незужитих дровин (В. Підмогильний); Ці соснові дрова й колов хлопець з самого ранку, підносячи майже кожного рубанця до обличчя і довго нюхаючи засохлу живицю (В. Москалець); Біля сарая Галаган колов дрова.. Діденко привітавсь. Але господар ніби не помітив. Доколов плаху (А. Головко).
ШМАТО́К (частина, відділена, відбита, відрізана тощо від чогось), ШМАТ, КУСО́К, ЦУРПА́ЛОК (ЦУРПА́ЛКА) (ЦУРУПА́ЛОК) розм., ШМАТИ́НА розм., КУ́СЕНЬ розм., КУС розм., КАВА́ЛОК розм., ШТУ́КА заст., ШКАМАТОК діал., КУСА́К діал., ЛУ́СТА діал.; ОКРА́ЙОК, ОКРА́ЄЦЬ, КРАЙ розм. (невеликий); КЛА́ПОТЬ, ОБРІ́ЗОК (відрізана чи відірвана частина перев. тканини, паперу тощо); ПІ́ЛКА, ПЛАТ розм., ШИРИ́НКА діал. (частина тканини); КРИШЕ́НИК розм., ЛАМАНЕ́ЦЬ розм., ОШИ́МОК діал (чогось їстівного, зокрема хліба); ГРУ́ДКА, ГРУ́ДОЧКА, ДРІ́БКА, ДРІБО́К, БА́ЙДА діал. (чогось крихкого, ламкого); ПЛА́ХА (великий з пласкою поверхнею); ПЛИ́ТКА (невеликий плаский); ПЛАСТІВЕ́ЦЬ́, ПЛАСТІВЕ́НЬ, ПЛАТО́К діал. (чогось пухнастого, м'якого). Крига ламалась тут на дрібніші шматки (А. Шиян); Бородавка відрізав собі здоровенний шмат риби (З. Тулуб); Миготіли руки, лопати вправно підхоплювали сірі кам'яні куски й наповнювали ними величезний дерев'яний цебер (О. Донченко); Здоровенна каменюка торохнула в стіну ледь вище від його голови, а чималий цурпалок боляче вдарив по руці (Ю. Смолич); Від залізної шматини відскакують іскри, вона розтягається в довжину, тоншає (А. Хижняк); Урвала Олена крадькома кусень його гарного золотого ланцюжка від годинника (О. Кобилянська); Несе Сенька на блюді здоровенний кус м'яса (О. Стороженко); Фляшка гримнула о стіну і з брязкотом розпирслася на тисячу кавалків (І. Франко); Вершок древа зеленого, Штука льоду студеного, Штука льоду розтопиться, Наша милість розійдеться (пісня); Бачилось, що туй-туй кинеться (Сімон) на Ежена і задушить його, порве на шкаматки (І. Франко); Невістка вложила в бесаги три книші, кусак солонини (Марко Черемшина); Лусту хліба вложить (жебрак) в торбу (пісня); — А вони всі придивлялися, чи не з'їла, бува, ласого шматочка, чи не одрізала собі якогось окрайка на хусточку... (З. Тулуб); На стовпі між воротами й хвірткою стоїть невелике бокасте горнятко, прикрите ще не промерзлим окрайцем хліба (М. Стельмах); Коли єсть хліба край, то й під вербою рай (М. Номис); Приємно й заспокійливо було дивитись на жовтий пісок під ногами, на зеленкувату воду, по якій поволеньки пливло чи листя, чи стебло кукурудзи, чи клапоть газети (Є. Гуцало); Сидить (Марта) у куточку, грається от тими обрізками краму, що у матері від корсетів зостаються (Грицько Григоренко); Лисавета приміряла дитині квітчасту пілку (К. Гордієнко); Плат брезенту; Принесла (Ольга) трохи пшона й кришеник сала (П. Кочура); Ішов Старець по долині З ламанцями у торбині (Л. Глібов); Повитрушували (хлопці) із торби ошимки, погризли, напились із криниці води (С. Васильченко); Розвинула (Рахіра) з листків сир, з'їла жадібно одну грудку (О. Кобилянська); Я обережно взяв щипцями одну грудочку цукру (Ю. Збанацький); Подала (Марійка) чоловікові дрібок солі, зав'язаний у ганчірку (М. Стельмах); Ґалаґан маю в хустині зав'язаний, булок повні пазухи та й цукру добру байду (В. Стефаник); Біля входу в цех, на слизькій цементній підлозі височів штабель лантухів з плахами парафіну (П. Загребельний); Що ж Маруся? На воді Плитка воску плава, І дівчинонька тоді На ній прочитала (Л. Боровиковський); Переступивши поріг хлівця, став (Приймак) шпурляти під тин пластівці свіжого гною (В. Дрозд); Глянула (жінка) — аж засвітився сніг, — І здалося — він розтане враз. Пластівень їй на плече приліг (М. Рильський); Густі платки снігу, що сипалися.. з небес, металися шаленим льотом (О. Кобилянська). — Пор. 2. ски́ба.
ПЛА́ХА, и, ж.
1. Дерев'яна колода, на якій у давні часи відрубували голову засудженому до страти; поміст, на якому відбувалася така страта.
Там, де тільки що закінчився суд, вже стояли .. стовп і біла дубова плаха (З. Тулуб);
Посередині двору в'язниці височіла постійна шибениця, а під нею великий обрубок старого дерева – плаха (В. Гжицький);
* У порівн. Лукія добре знала, що це означає – лягти на окреме ліжко. Це була найбільша кара в притулку .. Окреме ліжко було, як плаха, на яку кат кладе голову своєї жертви (О. Донченко).
2. Великий з плоскою поверхнею шматок чого-небудь.
Біля входу в цех .. височів штабель лантухів з плахами парафіну (П. Загребельний);
Крижана плаха.
3. діал. Шматок розколотої навпіл деревини, колоди.
Хата з дубових плах;
// Поліно.
Біля сарая Галаган колов дрова .. Діденко привітавсь. Але господар ніби не помітив. Доколов плаху і лише тоді випроставсь і глянув (А. Головко).
Ги́нути (умира́ти) / заги́нути (уме́рти) на пла́сі див. ги́нути;
Засу́джувати / засуди́ти на пла́ху див. засу́джувати;
Посила́ти / посла́ти на пла́ху див. посила́ти.
◇ Кла́сти / покла́сти го́лову на пла́ху див. кла́сти;
(1) На пла́ху, зі сл. засуди́ти, посла́ти і т. ін. – до страти.
[Шевченко:] Та як простить вельможним тим катам, Що вас було на плаху засудили і все життя згубили! (І. Кочерга).