ІЄРАТИ́ЗМ, у, ч., книжн.
У давньому світі та середньовіччі – урочиста застиглість й абстрактність зображуваних постатей, зумовлена релігійно-канонічними вимогами.
Модест Сосенко поєднав в іконописі дві протилежності – стародавньо-візантійський ієратизм і живі форми народного мистецтва (з наук. літ.);
У кам'яній статуї фараона Хасехема спостерігається ієратизм образу (з наук.-попул. літ.).
-у, ч.
Зумовлені релігійно-канонічними вимогами урочиста застиглість та абстрактність зображуваних постатей, характерні головним чином для мистецтва давнього світу та середньовіччя.
[ijeratyzm]
ч.
hieratyzm