АРІСТО́ТЕЛЬ
• АРІСТОТЕЛЬ
('Αριστοτέλης; 384 до н. е., м. Стагіра, Фракія — 322 до н. е., м. Халкіда, о. Евбея)
- давньогрец. філософ. Учень Платона, належав до його філос. школи (Академії). Згодом заснував власну школу — Лікей. Автор творів з природознавства, фізики, логіки, психології, соціології. Залишаючись в осн. ідеалістом, у ряді питань висловлював матеріалістичні погляди. Проблем естетики торкався у трактатах "Метафізика", "Етика" та літ.-теоретичних працях "Поетика" (вчення про мімезис, про роди, види і стилі, зокрема про трагедію й епос; розгляд комедії та ямбічної лірики не зберігся) і "Риторика" (вчення про стилістику прози, насамперед ораторської). Осн. положення "Поетики" й "Риторики" А. вплинули на розвиток світової естетич. думки. Східні слов'яни були знайомі з деякими положеннями А. від часів Київ. Русі. На Україні вплив А. особливо позначився з кін. 16 ст., зокрема в навчальних курсах, які читались у братських школах, Острозькій школі, Києво-Могилянській академії та в деяких ін. навч. закладах. В 17 — 18 ст. укр. вчені (Йосиф Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович) не тільки спираються на А., а й полемізують з ним. У 19 і 20 ст. нормативність Арістотелевої поетики та риторики зазнала критики. Так, І. Франко у працях "Поезія і її становисько в наших временах" (1876) та "Із секретів поетичної творчості" (1898) ставиться до А. з належним пієтетом, але заперечує деякі його твердження. Укр. мовою "Поетику" А. переклали Ю. Мушак і Борис Тен.
♦ Тв.: Укр. перекл. — Поетика. "Іноземна філологія", 1965, в. 4; Поетика. К., 1967; Рос. перекл. — Сочинения, т. 1 — 4. М., 1976 — 83; Риторика. В кн.: Античные риторики. М., 1978.
■ Літ.: Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. М., 1967; Баглай Й. "Поетика" Арістотеля українською мовою. "Всесвіт", 1967, № 6; Баглай Й. "Поетика" Арістотеля в оцінці І. Я. Франка. В кн.: Матеріали наукової конференції Ужгородського державного університету. К. — Ужгород, 1967; Аристотель и античная литература. М., 1978; Чанышев А. Н. Аристотель. М., 1987. [Див. Арістотель.]
Г. П. Кочур.
384-322 до н.е., грец. філософ; вчений-енциклопедист, наголошував, що кожна річ збудована з форми (активного начала) та матерії (пасивної маси); відрізняв самостійне буття (субстанцію) від несамостійного; окреслив людину як буття розумне, істоту збудовану з тіла й душі; пізнання ділив на теоретичне та практичне, в етиці проголошував евдемонізм, сформулював теорію доброчесності; розвинув науку про державу (політику); вважається творцем логіки; розробив основи фізики, астрономії, зоології, фізіології, ембріології, ботаніки; вплинув на подальший розвиток європ. науки й філософії, зокрема середньовічної.
Арісто́тель, -теля, -леві, -лем.