АЛЬТЕРAЦІЯ (лат. аlteratіo — змінювати) — зміна структури клітин, тканин і органів, що супроводжується порушенням їхньої життєдіяльності. Термін А. використовують у патології для позначення ушкодження тканин. Закономірності розвитку А. ті ж, що й розвитку тканинної дистрофії, некробіотичних і некротичних процесів (див. Некроз). В одних випадках А. може обмежуватися оборотними змінами клітин (мутне набрякання), міжклітинної речовини, волокнистих структур (мукоїдне набрякання). При цьому відзначають ультраструктурні зміни мембран ядерних оболонок і нуклеоплазми, набрякання мітохондрій, просвітління їх матриксу, дезорганізацію крист, зменшення мембран ендоплазматичного ретикулуму, кількості рибосом, появу різних украплень у цитоплазмі та ін. Усі ці зміни після припинення патогенного впливу поступово зникають, і функція клітин відновлюється. А. може виникати або в результаті безпосередньої дії патогенного фактора на тканину (тепло, холод, механічна травма, радіаційне опромінення), або внаслідок нервово-рефлекторних і гуморальних впливів з ділянки первинного ушкодження (напр. дистрофічні та некротичні зміни внутрішніх органів при опіках шкіри). Ступінь А. визначається як силою патогенного фактора, так і реактивністю тканин: при зниженій опірності організму помірний вплив може супроводжуватися неадекватно тяжкою А. тканин. Вважають, що клітини паренхіматозних органів більш чутливі до патогенного впливу, тобто раніше і легше піддаються А., ніж строма і судини.
При А. в результаті розпаду клітин і міжклітинної речовини утворюються БАР (гістамін, протеолітичні ферменти та ін.). Вони стимулюють реактивні процеси і відіграють велику роль у початкових фазах запалення. На фазу А. запального процесу найбільшою мірою впливають глюкокортикоїдні препарати у зв’язку з інгібуванням ферменту фосфоліпази та запобіганням руйнування клітинних мембран. Наслідки ушкодження тканин у кожному конкретному випадку визначаються також реактивністю організму.
Альбертс А., Брей Д., Льюис Дж. Молекулярная биология клетки. — М., 1994. — Т. 2; БМЭ. — М., 1974. — Т. 1; БСЭ. — М., 1970. — Т. 1; Каем Р.И. Ожоги. Воспаление. Руководство для врачей. — М., 1995; Крыжановский Г.Н. Введение в общую патофизиологию. — М., 2000; Парамонов Б.А., Порембский Я.О., Яблонский В.Г. Ожоги: Руководство для врачей. — СПб, 2000; Пауков В.С., Серов В.В. Сущность воспаления, его место в биологии и медицине // Воспаление. — М., 1995.