АРХЕОГРАФІЯ

археогра́фія

• археографія

(від грец. αρχαιος — стародавній та γράφω — пишу)

- спец. істор. дисципліна, яка вивчає видання писемних пам'яток, розробляє принципи і методику публікації документів. А. є однією з допоміжних галузей літературознавства поряд з історіографією, джерелознавством, текстологією, архівознавством та ін. Осн. завданнями А. є розшифрування і точне відтворення текстів документів, їхнє датування, встановлення авторства, підготовка до видання. Перші спроби публікації істор. джерел на Україні пов'язані з політ. та ідеологічною боротьбою, яка велась у кін. 16 — на поч. 17 ст. у зв'язку з Брестською унією. У 18 ст. з'явилися публікації документів з наук. метою. В 19 ст. в Росії й на Україні було створено ряд установ, які спеціально займалися виданням джерел, напр., Археографічна комісія в Петербурзі (1834), Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (1843, співробітником її як художник, збирач фольклорних та етногр. матеріалів 1845 — 47 був Т. Шевченко), Істор. т-во Нестора-літописця у Києві (1873), Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1873), Харківське істор.-філологічне т-во (1877), журн. "Киевская старина" та ін. Єдиних принципів публікації матеріалів не було. Більшість видань мали бурж.-дворянське спрямування, тому вони потребують критичного підходу. Археогр. роботою займалися М. Костомаров, П. Куліш, О. Бодянський, О. Левицький, О. Лазаревський, Б. Грінченко, В. Доманицький та ін.

У рад. період після реорганізації і централізації архівної справи відкрилися широкі можливості для публікації документів, почався новий етап у розвитку А. Багато матеріалів з історії дожовтн. і рад. л-ри та сусп. думки опубліковано в "Київському археографічному збірнику" (1927), "Українському археографічному збірнику" (т. 1 — 3, 1926 — 30), в неперіодичному зб. АН СРСР "Литературное наследство" (т. 1 — 92, 1931 — 85), у виданнях Ін-ту рос. л-ри АН СРСР (Пушкінський дім), Держ. публічної б-ки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, Ін-ту світової л-ри ім. О. М. Горького АН СРСР, у виданнях ЦДАЛМ СРСР "Встречи с прошлым" (в. 1 — 5, 1972 — 84) та ін. Завдяки великій роботі, здійсненій укр. вченими-текстологами, стало можливим наук. видання класиків укр. дожовтн. і рад. л-ри. З 1956 Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР видає "Літературну спадщину". Цінні матеріали опубліковано в журн. "Радянське літературознавство", "Архіви України". Ряд збірників документів присвячено окремим письменникам (напр., "Т. Г. Шевченко. Документи та матері али до біографії". К., 1975; "Іван Франко. Документи і матеріали". К., 1966). Численні публікації здійснили ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР (зокрема, серію "Пам'ятки української мови"), Ін-т філософії АН УРСР, наук. бібліотеки, музеї республіки. В СРСР діють єдині "Правила видання історичних документів" (1955), "Правила видання документів радянського періоду" (1960).

■ Літ.: Валк С. Н. Советская археография. М. — Л., 1948; Пещак М. М., Русанівський В. М. Правила видання пам'яток української мови XIV — XVIII ст. К., 1961; Крип'якевич І. П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772 p.). K., 1962; Яковлев С. О. Українська радянська археографія. К., 1965.

Ф. П. Шевченко.

АРХЕОГРА́ФІЯ, ї, ж.

Галузь історичної науки, яка займається дослідженням писемних пам'яток старовини та виробленням наукових принципів їх видання.

А. С. Синявський був видатним ученим-дослідником, який зробив істотний внесок у розвиток археології, археографії, географії, педагогіки; новатором він став у галузі історії, створивши власну концепцію минувшини українського народу (з наук. літ.).

археогра́фія

[архе^иограф'ійа]

-йі, ор. -йе^ійу

[arheohrafija]

ж.

archeografia

Археогра́фія, -фії, -фією