АНАФІЛАКСІЯ (грец. ana — зворотна + phylaxis — захист) — алергічна реакція негайного типу, яка виникає при парентеральному надходженні алергена чи гептена в сенсибілізований організм, яка викликає кропив’янку, свербіж, ангіоневротичний набряк, супроводжується судинним колапсом та шоком.
Уперше поняття «анафілаксія» використали у 1902 р. C. Richert та G. Portier для позначення незвичайної реакції організму собак на повторне введення екстракту зі щупалець актиній. При імунізації собак цими токсичними речовинами замість розвитку толерантності при повторному введенні цих отрут виникало підвищення чутливості, що проявлялося розвитком шокової реакції і закінчувалося загибеллю тварин. Ці ж автори запропонували цей термін як антонім до терміна «профілаксія» (захисна реакція). Аналогічну реакцію на повторне введення конячої сироватки у гвінейських свинок у 1905 р. описав російський патолог Г.П. Сахаров. Явище А. було описане не лише у тварин, а й у людини.
Розрізняють загальну та місцеву А. Загальна А. — взаємодія in vivo антигену з фіксованими на клітинах антитілами. Загальна анафілактична реакція розвивається лише при попередній сенсибілізації організму протягом декількох хвилин, а інколи і секунд після введення антигену в чутливий організм. Місцеві прояви А. розвиваються під впливом алергену на обмежені ділянки сенсибілізованих органів і тканин. Ці реакції можуть проявлятися на шкірі, слизовій оболонці ШКТ, носа, бронхів в активно сенсибілізованих осіб, а також в умовах пасивної сенсибілізації. А. може бути отримана і в умовах in vitro: на різних ізольованих органах людини чи тварин (на відрізках клубової кишки, на матці, препаратах трахеї, бронхів, серця тощо) в умовах активної сенсибілізації, а також на органах, пасивно сенсибілізованих їх витримуванням в умовах in vitro протягом певного часу в середовищі, яке містить гомоцитотропні антитіла до досліджуваного алергену.
А. лікарська розвивається при повторному парентеральному веденні ЛП в організм. Серед усіх побічних ефектів ліків частка алергічних та інших імунологічних реакцій становить 6–10%, А.л. <1% реакцій. А.л. — одна з клінічних форм лікарської алергії І типу. I тип реакцій зазвичай опосередкований Іg-антитілами і може виявлятися у вигляді негайних (від декількох секунд до 1 год після введення препарату) чи прискорених реакцій, що розвиваються протягом 1–72 год після парентерального введення ліків і реалізується через систему імуноглобулінів. В/в введення речовини зумовлює меншу сенсибілізацію, ніж в/м і підшкірне. Негайні гіперчутливі реакції включають анафілактичний шок, алергічну бронхіальну астму, ангіоневротичний набряк Квінке. Прискорені реакції лежать в основі розвитку кропив’янки, лікарської гарячки, ларингоспазму і гіпотензії.
Більшість ЛП — прості хімічні сполуки. Вони є неповноцінними антигенами (гаптенами), здатними реагувати з наявними в організмі антитілами, але самі не можуть викликати їхнє утворення. ЛП стають повноцінними антитілами лише після зв’язування з білками тканин організму. При цьому утворюються комплексні (кон’юговані) антигени, що і викликають сенсибілізацію організму. Інші ж ЛП відіграють роль гаптенів без метаболічних перетворень (хлорамфенікол, еритроміцин, ацетазоламід). При повторному введенні в організм вони часто можуть поєднуватися з антитілами, що утворилися, чи сенсибілізованими лейкоцитами (без попереднього зв’язування з білками). Ці ділянки зв’язування (вони одержали назву загальних чи перехресно реагуючих детермінант) можуть виявитися однаковими в різних ЛП. Тому при сенсибілізації до одного ЛП можуть виникнути алергічні (у т.ч. й анафілактичні) реакції і на інші ліки, що мають ту ж детермінанту. Виражені антигенні властивості мають гормони, ферменти, гетерологічні сироватки, білкові препарати крові людини.
Найбільш тяжкою формою А.л. є анафілактичний шок. При ньому різко знижується АТ, температура тіла, згортання крові, відзначають розлади ЦНС, підвищення проникності судин та спазми гладких м’язів.
Гущин И.С. Аллергическое воспаление и его фармакологический контроль. — М., 1998; Пыцкий В.И., Андрианова Н.В., Артамонова А.А. Аллергические заболевания. — М., 1999; Borda I.T., Slone D., Jick H. Assessment of adverse reactions within a drug surveillance program // JAMA. — 1968. — vol. 205.