НОТАРІАТ

рос. нотариат (від латин. notarius — писар, секретар) — система юридичних установ, на які покладено посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення (правових актів). Складається з мережі державних нотаріальних контор, а також приватних нотаріальних контор, що мають дозвіл (ліцензію) від відповідних державних органів на здійснення нотаріальних актів. Нотаріальні органи посвідчують угоди (договори, довіреності, заповіти), достовірність копії і витягів з документів та справжність підписів громадян на документах, роблять виконавчі написи про безспірне стягнення боргу, оформляють спадкові права громадян і вживають заходів щодо охорони спадкового майна, за вимогами кредитних установ, госпрозрахункових підприємств, судових і прокурорських органів накладають заборони й арешти на будинки тощо. Наглядає і керує Я. у межах країни Міністерство юстиції України, в областях — відділи юстиції облдержадміністрацій. У населених пунктах, де нема нотаріальних контор, ряд нотаріальних дій виконують місцеві ради.

нотаріат; ч. (лат.) система органів, що посвідчують права й факти, які мають юридичне значення, зокрема засвідчують вірність копій і виписок з документів, факту і часу пред'явлення документа тощо. Нотаріат вчиняє і інші дії, передбачені законом про нього (напр., в Україні нотаріат вживає заходів щодо охорони майна, яке залишилося після померлих, прийняття в депозит). Див. також: нотаріальний нотаріус

нотаріа́т (від нотаріус) система органів, що посвідчують права й факти, які мають юридичне значення, зокрема засвідчують вірність копій і виписок з документів, факту і часу пред’явлення документа тощо. Н. вчиняє і інші дії, передбачені законом про нього (напр., в СРСР вживає заходів щодо охорони майна, яке залишилося після померлих, прийняття в депозит).

-у, ч. Система органів, завданням яких є посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення.

нотаріа́т іменник чоловічого роду

ім notariat; notary public

notary service board

нотаріат, -у

нотариат