Я́ЛОВИЙ

Я́ЛОВИЙ, а, е. 1. Який не дає приплоду (про самиць сільськогосподарських тварин). Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий [кращий], як у других, і корів нема ялових (Стор., І, 1957, 58); // перен., розм. Який не має дітей (про жінку). Штефан.. мав дружину — бездітну Марію.., яку образливо прозивали яловою княгинею (Нар. тв. та етн., 4, 1968, 41); П’ять років не мав Коваль Андрій дитини, Хима ялова ходила (Кач., II, 1958, 11). 2. розм. Неродючий (про землю). Ялова земля не нагодує, а сама їсти просить (Укр. присл.., 1963, 246); Ішли [люди на сход] ліниві, сірі, важкі, наче груддя. ялової землі, яка їх зродила (Коцюб., II, 1955, 98); Краще ялову ріллю самому орати, як із буйної хопту полоти… (У. Кравч., Вибр., 1958, 395). 3. перен., розм. Пустий, безпредметний, нікому не потрібний. Ви побоялись ризикувати.. А тепер.. непрошені приходите з своїми яловими порадами … (Вільде, Сестри.., 1958, 147); // Те саме, що ма́рний1 1. Покину човен, пхну ногою, відпекаюсь ревучих хвиль та в тебе відпічну [відпочину] в спокою, позбувшись ялових зусиль (У. Кравч., Вибр., 1958, 47). 4. Вигот. із шкіри великої рогатої худоби. Ялові ремінці підтримували каски (Ле, В снопі.., 1960, 204). ЯЛО́ВИЙ, а, е, діал. Ялиновий (у 1 знач.). За селом в яловім бору Важке гудіння пронеслось (Фр., X, 1954, 314). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 643 - 644.