Є́ГЕР

Є́ГЕР, я, ч. 1. Спеціаліст-мисливець, що керує полюванням. Трохи не щодня ганяв [граф] на полювання в карпатські ліси з єгерями та полоненими, щоб заганяли звіра (Ле, Мої листи, 1945, 138); Впізнав Ярема і паничевого єгеря Степана (Кочура, Зол. грамота, 1960, 11). 2. Солдат особливого стрілецького полку в деяких арміях. Він [вітерець] приносив з собою свіжі запахи степового зілля і задьористі голоси єгерів, які співали стару солдатську пісню, маршируючи між побурілими фортечними валами (Добр., Очак. розмир, 1965, 5). 3. Службовець радгоспів, парків і т. ін., що доглядає і навчає тварин, птахів, яких там розводять. Крилатих переселенців [сірих куріпок] доглядає єгер Приходько. Він їх годує, відганяє шулік та інших хижаків (Рад. Укр., 9.11 1960, 3). 4. Слуга у старовинному поміщицькому господарстві; виїзний лакей. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 494.