У́СНІСТЬ

У́СНІСТЬ, ності, ж. Абстр. iм. до у́сний. Давнішими дослдіниками визначались, як істотні ознаки фольклору, усність його творення та передачі (Рильський, ІІІ, 1956, 153); Усність творення і анонімність, як важливі ознаки дожовтневого фольклору, перестають бути характерними для сучасного (Нар. тв. та етн., 2, 1965, 47). ∆ У́сність судо́вого проце́су — усне ведення, усний розгляд справи в суді. Гласність, усність і безпосередність судового процесу роблять самий розгляд справ у суді засобом виховання, громадського впливу на порушників закону (Рад. суд, 1951, 52). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 492.