ЗІ́ЛЛЯ

зі́лля (пестливе — зі́ллячко, оди­ничне — зіли́на; зменшено-пест­ливі — зіли́нка, зіли́ночка) — 1) різ­номанітні, здебільшого запашні трав’янисті рослини, а також на­вар або настій з деяких із них, який використовується в народній медицині; взагалі молода трава на­весні, про яку, заклинаючи, кажуть: «Дай Боже, щоб на той год діждати зілля топтати!»; у народі — ще чарівне, приворотне зілля; крім узагальненого приворотного зілля (при́воротня), є ще окрема трава при́воротень, цікавою особливістю якої є виділення краплин води, які збираються біля основи черенка; знахарі вважали цю вологу за при­воротний напій (казали: «Приво­ротнем умиваються і голову ми­ють, щоб любили всі»); вважалося, що всяка рослина жива (у Б. Грінченка: «Усяка травинка на світі жива… І земля чує, і трава чує, і дерево чує…»); здавна вірили в ма­гічну силу, чудодійний вплив зілля на вчинки, почуття, здоров’я лю­дей, використовували його як обе­ріг від нечистої сили, від грозової хмари, граду, як приворотний або відворотний засіб у коханні (пop. легенду і народну пісню про отру­єного чар-зіллям Гриця або рядки з пісні: «Як не хочеш, дівчинонь­ко, дружиною бути, То дай мені таке зілля, щоб тебе забути»); 10/23 травня на Симона Зилота (за язичницьких часів — це день іме­нин Землі, поклоніння Матері-Сирій-Землі) відбувався своєрід­ний зільницький обряд — збиран­ня лікувальних трав (зілля), Симонового зела; казали, що Зилот — це Миколин батько, і він дає травам цілющу силу; копати зілля треба було до схід сонця, поки на ньому була роса, щоб була ще в ньому сила; нібито в цей день розцвітає сон-трава; темно-сині дзвіночки і сон-траву дівчата клали під голо­ви, лягаючи спати, — як при­сниться молодий місяць, — це знак, що цього літа дівчина вийде заміж; разом з тим зілля (у знач, «бур’ян») має й протилежну символіку; воно уособлює також в’їд­ливих, причепливих і нахабних людей або жвавих, хитрих жінок, коли кажуть: «О се ще зілля!», «Бі­сове зілля!», «Це таке зілля, що де не посій, то вродить». Є зілля на всяку слабість, тільки на смерть нема (приказка); При самій землі росте трава густо і усяке зілля (Марко Вовчок); Панночки зібрали зілля і пішли довивати віночки на веранду (Леся Українка); Ой, є в мене таке зілля Близько перелазу; Як дам тобі напитися, Забудеш од­разу (пісня); Марисенька в недузі лежала, Аж з-за моря зілля забажа­ла (пісня); Твою долю, моя доню, позаторік знала, Позаторік і зіллячко для того придбала (Т. Шевченко); Хто топиться, той і за зілиночку хопиться (прислів’я); у сполучен­нях: чар-зі́лля, цар-зі́лля, зе́лен-зі́лля — чарівні приворотні трави, зі­брані в день і в ніч на Івана Купала; про цар-зілля в народній пісні говориться, що воно росте «в гли­бокій долині, на високій могилі», а над ним «сива зозуля кує»; вже трава буде «на сіно покошена і зе­лена діброва спустошена, а цар-зіллячко залишиться»; дівчата йо­го обполюють, доки не знайдуть собі милого; в іншому разі милий буде бити свою дівчину: «Осталося цар-зіллячко: «Обполи мене, моя дівочко!» — «Ой рада обполоти, Та стоїть милий у ворот, Держить киї тоненькії На мої плечі біленькії»; 2) тата́рське зі́лля = татарзі́лля див. аїр; 3) у народі — іронічна назва тютюну та горілки; 4) трой-зі́лля див. тройзі́лля. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 245-246.

ЗІ́ЛЛЯ, я, с. 1. збірн. Різноманітні, здебільшого запашні трав’янисті рослини. При самій землі росте трава густо і усяке зілля (Вовчок, І, 1955, 350); Панночки зібрали зілля і пішли довивати віночків на веранду (Л. Укр., III, 1952, 655); Ми багато чого любили на світі: Пахощі зілля, і трави, Довгі вії на личках рум’яних дітей (Рильський, І, 1960, 332); * У порівн. Ростуть вони [діти] в нього, мов зілля при березі (Стельмах, II, 1962, 105); // Споживна зелень. Повновида молодиця Христя уже кришила зілля на страву (Мирний, І, 1954, 237); Ось Андрійко— Неумійко Юшку з риби став варить: Вкинув зілля, Рибку з сіллю, А води… забув налить (Бойко, Ростіть.., 1959, 105). ∆ Тата́рське зі́лля — трав’яниста болотна рослинність з довгим мечовидним листям; використовується в медицині, парфюмерії та ликерному виробництві. Олеся вскочила в таке місце, де лежало каміння в високих кущах татарського зілля та очерету (Н.-Лев., III, 1956, 127); Пахне від неї річкою і ще чимсь духмяним, приємним: чи м’ятою, чи татарським зіллям, чи любистком… (Шиян, Баланда, 1957, 152). 2. Навар або настій з деяких рослин, який використовується в народній медицині переважно з лікувальною метою. [Анна:] Дай мені якого зілля, щоби тут, отут перестало боліти! (Фр., IX, 1952, 97); І до лікаря вже водили [Тетяну], і зіллям якимсь напувала баба Мокрина,— нічого не допомагало (Баш, На землі.., 1957, 44). 3. розм. Те саме, що тютю́н. — Скільки раз я зарікався не курити! — каже о. Мойсей. — Одже ж не покину! Поки не чую диму, то й байдуже. А як курить хто мені під носом, то, здається, оддав би все на світі, щоб тільки, покуштувати отого поганого зілля (Н.-Лев., І, 1956, 120). 4. розм. Те саме, що горі́лка. Знаєш, товаришу, оті сто грамів прийшлися якраз впору. Розв’язали вони мені язика. Якби я не хильнув того чортового зілля, то ніколи не розказав би секретареві про свої ходіння по муках (Логв., Давні рани, 1961, 111). 5. збірн., ірон. В’їдливі, причепливі люди, які роблять що-небудь погане, шкідливе. — Дивись, бісове зілля [пани]: його з огорода, а воно таки в огород! Хоч у гласні їм, коли людей нема… А дзуськи! (Мирний, II, 1954, 268); Вони [скептики] готові ганить цілий світ, Самі ж — нікчемне зілля (Забашта, Пісня.., 1961, 49); // Про жваву хитру жінку. — В цієї і трісочка не пропаде марно… І де воно видралося тут отаке зілля (Вас., II, 1959, 65); — Бісова баба! — подумав про неї Олекса. — Виросло б отаке зілля на сільському грунті, була б картина — не жінка (Руд., Остання шабля, 1959, 242); // збірн. Шкідливі комахи, миші і т. ін. — Давай-но сядьмо, Силантію, он там біля залишеного козаками курища від комарів, бо кляте зілля заїдає зовсім (Ле, Побратими, 1954, 27). 6. збірн., зневажл., рідко. Дрібні предмети, будь-яке хатнє начиння. Понад шосе тягнулись штабелі зелених і жовтих ящиків трофейної зривчатки [вибухівки], купи знешкоджених мін. Наші сапери тисячами повитягували цього зілля з битих доріг, містків та узбіч (Гончар, III, 1959, 173). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 573.