СТРА́ЖНИК, а, ч.
1. У дореволюційній Росії – нижчий поліцейський чин у сільській місцевості.
Цікаво послухати, як розумні голови керують отими справами, цікаво, але .. небезпечно... Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Панас Мирний);
Цього дня й урядникові роботи було. Увесь ранок удвох із стражником ходили по селу, зривали прокламації (А. Головко).
2. Той, хто стереже, охороняє що-небудь.
Полонені австрійці рубали в лісі дуби під наглядом стражників (О. Донченко);
– Найтяжче – перейти біля Кутно .. кордон. Але у нас є такі вірні люди, що виведуть з-під самого носа стражників (М. Стельмах).
Rzeczownik
стражник m
Historyczny strażnik m
-а, ч.
1) У дореволюційній Росії – нижчий поліцейський чин у сільській місцевості.
2) Той, хто стереже, охороняє що-небудь.
м. уст.
garde m
[strażnyk]
ч.
strażnik
guardián m (armado)
див. поліцай
Стра́жник, -ка, -кові, -нику! -ники, -ків
2. strażnik;