ШАБАТУ́РКА

ШАБАТУ́РКА, и, ж., діал. 1. Зменш. до шабату́ра. [Іван:] Ось ще й галстук.. І сорочка. (Дістає з маленького пакунка). Шовкова, і черевики нові. (Виймає з шабатурки) (Мик., І, 1957, 437); Сів [парубок] край столу, добридень оддав. Шабатурку одкрив да й малює (Ю. Янов., І, 1954, 19). ◊ Зсо́хнутися (зсо́хтися, висохти і т. ін.) на шабату́рку — дуже схуднути. Маланка чорна, зсохлась уся на шабатурку (Коцюб., II, 1955, 32). 2. Палітурка. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 393.