АНАГРАМА

АНАГРА́МА, и, ч.

1. лінгв. Слово або словосполучення, утворене переставлянням літер, у результаті чого утворюється інше слово, напр.: а́втор – тавро́.

Винахідником анаграми вважають грецького граматика Лікофрона (III ст. до Р. Х.) (з наук. літ.);

// літ. Прізвище автора, утворене таким способом.

Своєрідними різновидами псевдонімів є також анаграми – прізвище автора, прочитане навпаки: Чивомискам (М. Максимович), М. Номис (М. Симонов) (із журн.).

2. літ. Спосіб написання віршів, при якому окремі фонеми ключового слова вірша повторюються в інших його словах, а також вірш, написаний таким способом.

Якщо власне анаграму ми можемо розглядати як стародавній жанр, який значно перевищує часові рамки бароко, то об’єднання анаграми з епіграмою є витвором пізнішого часу (з наук. літ.);

Виникнення таких жанрів курйозної поезії, як акровірш, хроновірш, кабалістичний вірш, арифметичний вірш, анаграма, протей, вірш-перетворення та ін., пов’язане з езотеричними методами оперування текстами: нотариконом, гематрією й темурою (з наук. літ.).

анагра́ма

• анаграма

(від грец. 'ανά — через і γράμμα — буква)

- перестановка у слові або у групі слів букв і складів, внаслідок якої утворюються нові слова. До А. належать:

1) Зворотне читання слова, яке дає інше слово (кіт — тік, сир — рис).

2) Утворення псевдонімів та імен шляхом зворотного читання власних імен з додаванням букв або скороченням їх (цим способом, напр., утворено псевдонім укр. фольклориста Симонова — Номис).

3) Перестановка букв або складів у слові (літо — тіло).

4) Перестановка слів або їх частин, завдяки чому створюється комічний ефект: "Іду я лісом, коли щось у шелесті забур'яніло. Я туди — воно тріщі виочило, скали визубило..." (нар. оповідання). Слід відрізняти А. від метатези, метаграми.

Л. Б. Стрюк.

[anahrama]

ж.

anagram грам.

Анагра́ма, -ми, -мі (гр.)