АНУ́ТЕ

АНУ́ТЕ, виг., розм. Виражає спонукання, заохочення до дії; уживається при звертанні до кількох осіб. — Ануте дівчата, звеличаймо Домаху! (Вовчок, І, 1955, 61); Ануте ж, будемо хвалиться, Хто розгадав [загадку] — чи ви, чи я (Гл., Вибр., 1957, 282); — Ануте, покуримо (Мирний, І, 1954, 335). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 53.