антропологі́зм
• антропологізм
(від грец. 'άνθρωπος — людина і λογισμός — судження)
- філос. вчення, згідно з яким поняття "людина" є центр. світоглядною категорією, з допомогою якої можна пояснити сутність природи і суспільства. Розроблявся філософами на матеріалістич. основі (Гельвецій, Фейєрбах) або з ідеалістич. позицій (Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель). А. у літературознавстві в окрему школу не сформувався. Як абстрактне, позаістор. пояснення сутності людини А. відбився в естетичних системах класицизму і Просвітительства, через них вплинув на літературознавство, позначившись на трактуванні природи худож. л-ри, ЇЇ предмета. Деякі принципи матеріалістич. А. творчо використали у своїй естетиці М. Чернишевський та І. Франко як теоретик л-ри, зокрема в боротьбі проти декадентства. На противагу А. л-ра соціалістичного реалізму змальовує цільний образ людини в її зв'язках із соціальним середовищем. Марксистсько-ленінська естетика і теорія л-ри розробили поняття худож. концепції людини як сукупності сусп. відносин, суб'єкта і продукту істор. розвитку.
■ Літ.: Жулинский Н. Г. Человек в литературе. К., 1983.
P. T. Гром'як.
АНТРОПОЛОГІ́ЗМ, у, ч.
Філософська концепція, що пояснює явища суспільного життя властивостями й потребами людей як біологічних істот та ігнорує історичний закон розвитку суспільства.
Релігійний антропологізм багато в чому доповнював світський гуманізм і сприяв переорієнтації світоглядних основ освіти та виховання (з наук. літ.).
-у, ч.
Філософська концепція, яка розглядає всі явища природи, суспільства й мислення залежно від властивостей і потреб людини.
[antropółohizm]
ч.
antropologizm філос.