ЖА́Б’ЯЧИЙ

ЖА́Б’ЯЧИЙ, а, е. 1. Прикм. до жа́ба1. Явдоха подала йому жаб’ячу кісточку, що неначе карлючка (Кв.-Осн., II, 1956, 203); Вечорами чулося мирне жаб’яче кумкання (Шер., В партиз. загонах, 1947, 137). Жа́б’ячі печери́ці — неїстівні печериці. Землю вистилали глухі бур’яни та жаб’ячі печериці (Мирний, IV, 1955, 326); Жа́б’ячий конце́рт, ірон. — кумкання багатьох жаб одночасно. Після зими, уперше на ставку, Був жаб’ячий концерт (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 166). 2. Такий, як у жаби. — Бачу я її [дівчини] погляд лобуряцький, губи довгі жаб’ячі (Мирний, І, 1954, 47); Пристав, насупившись, видивився на хлопців нерухомим жаб’ячим поглядом (Гончар, Таврія.., 1957, 288). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 500.