ВІДРЕЧЕННЯ

ВІДРЕ́ЧЕННЯ, я, с.

1. тільки одн. Дія за знач. відректи́ся.

Полюбили оба одну бідну, нужденну робітницю.., навиклу до мовчазного послуху, до покірливості безграничної [безмежної], до відречення від власної волі, від власної думки (І. Франко);

Але не вірити в Бога – це вже переходить поняття, це відлучує людину від собі подібних, ставить на ньому печать одречення од всього (Г. Хоткевич);

Ви жадаєте моєї повної покори, поклоніння вам, відречення від того, що для мене святе... відречення від самого себе (Р. Федорів).

2. Офіційний документ про відмову від своїх прав, поглядів і т. ін.

Ті, що хотять дуже забагатіти, то кров'ю підписують відречення (Г. Хоткевич);

Під загрозою смерті від генерала вимагали написати листа-відречення, але він відмовився (з мемуарної літ.).

ВІДСТУ́ПНИЦТВО (відмова від своїх ідеалів, принципів, політичних переконань і т. ін.), РЕНЕГА́ТСТВО, ЗРА́ДА, ЗРА́ДНИЦТВО, ЗРЕ́ЧЕННЯ, ВІДРЕ́ЧЕННЯ рідше, ВІДСТУ́ПСТВО діал. Відступництво від ідеї; Політичне ренегатство; Зрада художньої правди неминуче відбивається або на долі самого твору, або на чистоті його основної ідеї (Леся Українка); Під впливом нових явищ життя народ-творець знаходив і форми для змалювання цих явищ. Це не було зреченням традиції (М. Рильський); Чи й я маю боятися невзгодин та думати про себе? Ні! Се було б відступством від ідеї освіти (Уляна Кравченко). — Пор. 1. зра́да.

див. зречення