АНІ́

АНІ́. 1. спол. Варіант єднального сполучника ні, вживаний для підсилення заперечення. Не хотів ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Вовчок, І, 1955, 40); Страшне лихо придушило його; він не чув ані жалю в серці, ані гніву (Коцюб., І, 1955, 218); Ну й зима — хуртеча та вітрюга. Ні проїхати, ані пройти (Перв., І, 1958, 169). 2. част. Варіант заперечної частки н і, вживаний для підсилення. Сіяло сонце; в небесах Ані хмариночки (Шевч., І, 1951, 312); Траплялось на віку мені Такеє бачити ледащо, — Подивишся — не годне ані на що (Гл., Вибр., 1957, 77); Ані колихнеться нерухома вода (Трубл., II, 1955, 467). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 46.