П’Є́СА

П’Є́СА, и, ж. 1. Драматичний твір, звичайно признач. для виставляння на сцені. — Знаєш, Осман зрікся грати у твоїй комедії. Як дізнавсь його батько, який зміст п’єси, так і насів на Османа (Коцюб., II, 1955, 127); Під завісою на широкому облупленому кріслі сидить Павло Михайлович з п’єсою в руках (Кучер, Трудна любов, 1960, 323); 1890 р. український письменник [І. Франко] написав рецензію на постановку у Львівському польському театрі п’єси Островського [«Не в свої сани не сідай»] (Рад. літ-во, 3, 1957, 49). 2. Невеликий музичний твір. Сестри посідали за рояль і почали розбирать нову п’єсу (Н.-Лев., І, 1956, 431); Від Сениці ми маємо вже українську симфонію, цілий ряд п’єс камерної музики, твори фортеп’янові (Іст. укр. музики, 1922, 256). 3. заст. Невеликий літературний твір, звичайно віршований. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 349.